Про «Спільну заяву з приводу захисту інформаційного простору України від російських ворожих телеграм-каналів».
Служба безпеки України, Центр протидії дезінформації при РНБО, МВС України, Міністерство оборони України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Міністерство цифрової трансформації України, Головне управління розвідки Міністерства оборони України та Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки поширили «Спільну заяву з приводу захисту інформаційного простору України від російських ворожих телеграм-каналів».
Хоч і з великим запізненням, українська влада занепокоїлася діяльністю російських ворожих телеґрам-каналів у контексті захисту інформаційного простору України.
Безумовно, це важливий крок, хоч, повторимося, дуже запізнілий. Своєю ситуативністю ця заява вельми нагадує заходи, здійснені попередньою владою щодо російських соцмереж «В контактє» та «Однокласснікі».
Жодне попередження, ба навіть жодна заборона не може у 21-му столітті обмежити користувачам доступ до ворожих джерел інформації, а тим більше захистити інформаційний простір і посилити інформаційну безпеку України в цілому.
Проблема ще й у тому, що інформаційний простір України і без ворожих російських джерел буквально кишить «своїми» проросійськими інформаційними ресурсами (телеграм-каналами, блоґами та ЗМІ — зокрема, й такими, що перебувають у державній власності чи у власності осіб, які перебувають на державній службі) й журналістами та блоґерами, які є аґентами російського впливу або так званими «корисними ідіотами».
Як не дивно це буде звучати, але до сонму останніх можна записати й окремих очільників деяких відомств — підписантів обговорюваної заяви. Деякі блоґери з цієї катеґорії тісно пов‘язані з ОПУ. Ну, а про такого інформаційного диверсанта, як сумновідомий «Квартал», годі й говорити. Але! Ну, хто ж наступить на горло власній пісні?!
На превеликий жаль, чинна влада, як і її попередники, не дбає про захист інформаційного простору, посилення інформаційної безпеки, утвердження інформаційного суверенітету України через системну українізацію (не тільки мовну — сутнісну!) інформаційного простору, створення й підтримку україноцентричної системи ЗМІ, україноцентричної підготовки журналістів та ін.
Незважаючи на те, що ця ідея у вигляді уже готової концепції просувається в українське суспільство упродовж десятиліть, нею не зацікавились ні держава, ні суспільство, ні навіть україноцентричні фахівці — медіаменеджери, журналісти, науковці. Відтак концепція чи бодай сама ідея не стала предметом обговорення (дет. див.: Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.).
Лише системне розв‘язання проблем інформаційного простору, інформаційної безпеки й інформаційного суверенітету України допоможе ефективно протистояти російській пропаганді, а за великим пахунком — перемогти і у війні, яку Московія веде проти України.
Український Університетський Клуб