ЗАГРОЗИ ЗАГАЛЬНІЙ ОСВІТІ УКРАЇНИ

Діти в перших класах київських шкіл не розуміють в середньому 40% від всього почутого на уроках

Діти в перших класах київських шкіл не розуміють в середньому 40% від всього почутого на уроках – Частина 2. Результати більшої вибірки дошкільнят та першокласників.

Два місяці тому, в квітні 2024, я зробив допис з результатами наших (ГО “Спільномова”) вимірювань мовленнєвого розвитку дітей в перших класах київських шкіл. До цього в листопаді 2023 я публікував результати вимірювань в старших групах київських дитячих садків.

Ці дописи спричинили бурхливу реакцію, ми отримали багато як позитивних так і негативних коментарів. Однією з основних претензій була маленька вибірка та неврахування інших параметрів, що впливають на розуміння почутого.

Як я і анонсував в попередньому дописі, за ці 2 місяці ми зробили та обробили значний масив нових записів, тепер загальна вибірка складає 409 дітей (275 дошкільнят (середній вік 5,1 років) з 11 садочків та прескулів Києва та 134 першокласники (середній вік 7,0 років) з 4 шкіл Києва).

Похибки вибірки (sampling error) складають: дошкільнята = 5.9%, першокласники = 8.4%

Отримані результати:

1. Слайд 1. Лише 15% дітей старшого дошкільного віку (5 років) володіють українською мовою на достатньому рівні (називають українською 66-100% зображень базової лексики без підказки), 22% дітей дошкільного віку практично зовсім не володіють українською (називають 0-10% зображень).

Частка дітей з достатнім активним словниковим запасом зростає вдвічі (з 15% до 33%) в першому класі, однак навіть після року навчання в школі 67% першокласників не мають достатнього активного словникового запасу базовою українською лексикою.

2. Слайд 2. За співвідношенням активного, пасивного словникового запасу та незнайомої лексики можна виділити 3 групи дітей дошкільного віку з різними потребами у додаткових заняттях з розвитку активного українського мовлення:

А) діти з достатнім рівнем активного словникового запасу (15% всіх дітей) – потребують підтримки активного українського мовлення;

Б) діти з низьким рівнем активного та високим рівнем пасивного словникового запасу (48% всіх дітей) – потребують активації пасивного вокабуляру;

В) діти, з низьким рівнем як активного так і пасивного словникового запасу (37% всіх дітей) – потребують вивчення та практикування базової української лексики;

3. Слайд 3. Батьки дошкільнят переважно не знають, як їх діти засвоюють українську мову. 56% батьків дошкільнят (з 275 респондентів) вважають, що домінантною мовою їх дитини є українська. Однак лише 29% дітей з домінантною (на думку їх батьків) українською володіють достатнім (66–100%) активним словниковим запасом. 21% батьків дітей з домінантною (на думку батьків) не-українською мовою вважають рівень української мови своїх дітей достатнім, хоча достатній активний словниковий запас є лише у 5% таких дітей.

4. Слайд 4. Для першокласників (134 дитини) існує значна кореляція (72%) між % активного словникового запасу українською та розумінням почутого, ще більше розуміння почутого корелює (коефіцієнт кореляції 76%) з % загального словникового запасу (актив + 0.5 пасив). Схожі коефіцієнти кореляції (51%, 62%, 68%, 70%) отримані дослідниками в Данії, Великобританії та Канаді на схожих вибірках 157, 134, 4 122, 115 дітей.

5. Слайд 5. В середньому діти в 1 класі (Київ) не розуміють 49% почутого українською мовою, 47% всіх дітей розуміють менше 50% почутого (134 дитини, похибка вибірки 8.4%). Діти з середнім та високим активним словниковим запасом українською (АСЗ-У), які становлять 55% від всіх дітей (74 дитини), розуміють почуте в середньому в 1,9-2,2 разів краще (67% розуміння в порівнянні з 35%), ніж діти з низьким рівнем АСЗ-У (60 дітей).

49% дітей з середнім та високим АСЗ-У розуміють більше 70% почутого в порівнянні з лише 3% дітей з низьким АСЗ-У.

Стандартне відхилення в розумінні почутого складає 15% для групи з середнім та високим АСЗ-У (74 дитини) та 16% для групи з низьким АСЗ-У (60 дітей). Однакова дисперсія розподілу розуміння почутого для цих двох груп дітей свідчить про те, що всі інші фактори, що впливають на розуміння почутого (психологічні, когнітивні, інші) розподілені рівномірно всередині цих двох груп дітей.

6. Слайд 6. Міжнародні дослідники виділяють словниковий запас як один з основних факторів, що впливає на розуміння мови. Наші вимірювання також показують, що найбільший вплив на розуміння почутого має активний словниковий запас українською мовою (різниця в 2,2 рази між групами А і Б), фактори “хвилювання” не відрізняються значно між групами (наприклад, % спонтанних висловлювань становить 4.8% ± 1.0% та 3.8% ± 1.0%, що може свідчити про те, що діти Груп А і Б почуваються однаково “розкуто” при розмові з модератором).

Ми припускаємо, що фактори когнітивного розвитку розподілені однаковим чином всередині Групи А і Групи Б, немає причин припускати що діти з Групи А або з групи Б більше чи менше розвинені когнітивно або психологічно.

7. Слайд 7. Претензій до мови викладання у батьків практично немає, лише 4% батьків дітей з домінантною (на думку батьків) не-українською мовою та 3% батьків дітей з домінантною українською мовою вважають українськомовне середовище на уроках недостатнім.

Недостатність середовища зростає до 25% і 28% відповідно, коли батьки оцінюють мовне середовище в школі серед дітей-однолітків.

Найбільш недостанім українськомовне середовище батьки вважають спілкування дітей у дворі (55%, 48%) та в соціумі в цілому (51%, 43%). Цікаво, що батьки дітей з домінантною не-українською мовою, ставляться до недостатності українськомовного середовища в соціумі в цілому навіть більш критично, 51% таких батьків ввжають середовище української мови в Києві недостатнім. Це може бути пов’язано з тим, що значний % батьків дітей з домінантною не-українською мовою в Києві з 2022 року намагаються більше говорити зі своїми дітьми українською мовою.

8. Слайд 8. Є значний попит на різні формати активації українського мовлення дорослих та дітей, з 613 респондентів 83% батьків дітей з домінантною не-українською мовою почали більше спілкуватись з дітьми українською. 44% батьків дітей з домінантною не-українською мовою та 34% батьків дітей з домінантною українською хотіли б відвідувати розмовні клуби української мови.

Зараз спільно з Інститутом філології КНУ Тараса Шевченка ми готуємо до публікації наукову статтю за цими результатами. Буду вдячний за конструктивні коментарі.

Наші вимірювання та презентація результатів батькам дітей значно покращують українськомовне середовище в закладах освіти. Після мого попереднього допису багато людей написали в приватні повідомлення та в коментарях слова підтримки, дякую вам. Також вдячний коментаторам за конструктивну критику (на жаль, не вся критика була конструктивною).

Ми продовжуємо вимірювання в садочках і школах. Якщо ви хочете зміните на краще українськомовне середовище в своєму навчальному закладі, звертайтесь, ми будемо раді допомогти.

Андрій Ковальов

Від Українського Університетського Клубу:

Ну, от смажений півень клюнув в одне місце, і проблеми освіти в Україні почали вилазити назовні, як чиряки. Загальна освіта освіта в Україні на четвертому десятилітті незалежності демонструє повний провал.

Провал не тільки власне дошкільного виховання, початкової та і загальної освіти в цілому, але й вищої школи (особливо у царині підготовки вчителів та освітніх управлінців) та вишівської й академічної науки (зокрема, Національної академії педагогічних наук з її такою промовистою абревіатурою — НАПНУ).

«Напнули» за три десятиліття тільки так. Україноцентрична національна система освіти не появилася навіть у зародку, бо й ідея така не витала у головах людей, які іронією долі взялися управляти освітою та наукою незалежної України. Отож ніхто палець об палець не вдарив для того, щоб налагодити таку систему освіти.

Зате, звільнені від диктату комуністичної партії, освітянські совки розслабилися і благополучно повністю розвалили радянську систему освіти, яка — попри всі її недоліки, — маючи німецьке коріння, добре трималася купи й могла бути бодай трохи українізованою, щоб готувати хай і не стовідсотково україноцентричних громадян незалежної України.

Ковідна пандемія й повномасштабна війна, розвʼязана Росією проти України, перевівши навчання із класних кімнат у віртуальний простір, додали свого дьогтю в освітню бочку, і от маємо те, що маємо.

Звісно, нічиї голови не полетять, ба навіть не поспадають шапки з голів тих, хто упродовж трьох десятиліть поспіль руйнував систему освіти й науки в Україні, доводячи цю освітньо-наукову руїну до такого ж стану, до якого російські загарбники доводять міста, містечка і села України у фізичному плані.

Міста, містечка і села можна відбудувати, коли закінчиться війна і буде кому взятися до роботи. Але з таким станом загальної освіти, до якої її довело українське суспільство руками своїх урядовців, політиків, освітян, науковців, післявоєнна відбудова України стає примарною.

Чи виростуть із продуктів такої системи загальної освіти громадяни України з високим рівнем національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності), здатні стратеґічно мислити й справді серйозно займатися процесами націєтворення і державотворення?

Запитання — однозначно риторичне. І оця освітня трагедія українського народу у контексті нинішньої страшної війни бачиться нам більше руйнівною для України, ніж сама ця війна.