Єдине історичне свідчення, яке неможливо підмінити, – це жива мова. Стверджую як філолог. Підручники можна переписати, пам’ятники знести. Але слова мови непідвладні тиранам та часу.
Вам, звичайно, відоме слово “кривда”. Це старе слов’янське слово, що означає образливу несправедливість. Охоронцем старослов’янської виступила сучасна українська мова.
“Кривдіті” — кривдити (укр), “обидник” — кривдник. Слово «кривда» має загальний корінь з більшістю неправильних і недобрих процесів: (крив)а доріжка, (крив)ить обличчя, (крив)ий – однооке, криве – неправильно вигнуте дерево, і так далі.
Тепер головне: у 6–7 столітті жили самодостатні племена – древляни, галявини, дреговичі, радимичі, волиняни. А ось по сусідству, вже охоплюючи частину території сучасної Російської Федерації, лютували племена, від чорних справ яких походить слово “кривда” — “кривичі”.
Спершу кривичі не давали життя своїм безпосереднім сусідам – обижали їх набігами, насильством, мародерством. Вони є причиною вислову “скривдити жінку”, тобто зґвалтувати.
А після утворення Київської Русі, кривичі проникли під прапорами войовничих та охочих до грабунків варягів у сучасні нам Тверську, Володимирську, Костромську, Рязанську та Ярославську області, на північ Московської, а також на Вологодчину, де асимілювали місцеві фінські племена дяківської культури та розчинилися у них.
У латиській мові й донині росіян називають кривичами (латиш. krievi), Росію Крієвією (латиш. Krievija), а Білорусь – Балткрієвією (латиш. Baltkrievija).
У 20 і 21 століттях від Різдва Христового кривичі, які назвали себе росіянами, продовжують обиджувати всяке плем’я і народ, які мають нещастя жити з ними по сусідству.
Кривичі відзначилися безперервними війнами, нелюдськими злістю та жорстокістю, мародерством, насильством, та безглуздим знищенням майна та багатств сусідів, які не в змозі вкрасти та забрати з собою. Кривичі — обидники, які пронесли генетичну ганьбу і злість своїх предків крізь століття.