Вихід української вищої освіти та науки із зони впливу Росії почали активно обговорювати
Я втішена, що вихід української вищої освіти та науки із зони впливу pociї почали так активно обговорювати. Навіть якщо це обговорення здебільшого полягає в критиці законопроєкту, який я ініціювала.
Усі зауваження та ідеї освітян і науковців моя команда систематизує, і ми обов’язково врахуємо їх при підготовці законопроєкту до другого читання. Для того воно й створене.
Також підкреслю, у законопроєкті прописаний термін набуття чинності змін до законодавства — 5 років. Не завтра, не за тиждень, не за рік. За 5 років. У 2027 році.
Але мені страшенно сумно, що після 31 року Незалежності та 8 років війни знадобився мій, досить провокативний, законопроєкт, щоб зрушити питання з мертвої точки.
Скільки ще можна чекати, поки українська академічна спільнота самостійно, відповідно до принципів академічної автономії, врегулює проблему занурення у pociйський інформаційний простір? Чекати, поки навчальні програми перестануть на 90% складатися з pociйських чи pociйськомовних книжок, дисертації — плагіатитися шляхом перекладу pociйських текстів, а статті публікуватися в pociйських “мурзилках”. Подивіться дисертації з педагогіки чи з медицини. Все прекрасно, нас усе влаштовує?
Я свідома, в якому складному становищі працюють українські викладачі й науковці — врешті, я сама викладачка. Я знаю про перевантаження, про смішні зарплати, про відсутність доступу до наукової літератури (крім радянської та pociйської). Одним із моїх пріоритетів під час роботи в Міносвіти було створити стимули для науковців вивчити англійську, щоб переорієнтуватися з pociйської науки на світову.
І зараз мене засмучує, що у 2022 році замість того, щоб разом думати про унезалежнення української освіти й науки від росії, я бачу глуху оборону і бажання залишити все, як є.
І я не можу з цим погодитися — бо це вже питання національної безпеки. Академічне самоврядування за 30 років не спрацювало. Ну серйозно, ви бачили українські дисертації з педагогіки й медицини? Як після такого можна спати спокійно?) це ж дві зовсім неважливі для країни галузі, правда?
Давайте разом це змінювати прискореними темпами. Я виокремила найбільш повторювані питання до законопроєкту, і нижче спробую на них відповісти.
1. Що робити з роботами, які написані не pociянами, але pociйською мовою?
Зараз у законопроєкті є обмеження на використання джерел російською мовою, за винятком створених громадянами України. Гадаю, до другого читання треба уточнити це формулювання. Варто розділити використання текстів pociйською у навчальному процесі (чомусь пройшло поза увагою, що таке використання порушує чинне законодавство про державну мову), і їхнє використання в науці.
Як саме — треба вирішувати спільно. Перед другим читанням слід чітко сформулювати винятки для науки. Наприклад, історичні джерела, написані pociйською.
2. Чи можна посилатися на радянських науковців?
Законопроєкт обмежує використання джерел, створених на території та громадянами країни-агресора. Йдеться саме про pociйську федерацію (утворену в 1991 році), тобто радянські чи імперські джерела під це обмеження не підпадають за визначенням.
3. Що робити з працями, написаними росіянами століття тому, або з історичними джерелами? Наприклад, історіографія України XVIII-XX століть написана pociйською.
Передбачаю, що саме це питання буде ключовим при обговоренні змін до другого читання. Чи залишати в законі заборону лише на створені в pociї та pociянами джерела, чи поширювати її на усе, написане pociйською мовою. Я почула багато аргументів на користь першого підходу, ймовірно, на ньому ми й зупинимося.
4. Що робити з негуманітарними науками?
Мені не зрозумілий наголос на точних чи природничих науках у цій дискусії. Я бачу значно більшу проблему для істориків чи археологів, які мусять працювати з місцевими даними та джерелами. А вони в продовження колоніальної наукової політики pociї писалися pociйською і pociйськими науковцями на матеріалах з України чи інших країн, що входили до складу pociйської імперії чи СРСР. Я згодна, що для них регулювання має бути іншим.
Але негуманітарним наукам перемкнутися на англомовний науковий простір значно простіше. Те, що бракує підручників українською мовою і тому всі за звичкою користуються pociйськими — це просто таки ганебний аргумент. Це означає, що українська держава провалила роботу з інвестування в якісні переклади наукової літератури з математики й фізики. Давайте зосередимо зусилля на тому, аби гроші на ці переклади з’явилися. А не будемо ще 20 років вдавати, що все нормально.
5. Чому це питання не розв’язується спільно з науковцями?
Під час роботи над законопроєктом я наполегливо шукала ініціативи викладачів і науковців щодо обмеження циркулювання pociйської навчальної та наукової літератури в Україні. І? І не знайшла їх.
Тому я зробила крок, щоб змінити ситуацію, а не лишити все на рівні “поговорили й забули”. Я рада, що зараз академічна спільнота так активно включилася в обговорення проблеми — і ще раз акцентую, я маю намір уважно вивчити та врахувати всю критику й пропозиції.
6. Що робити з pociйськомовним бібліотечним фондом? Чи буде закупівля англомовних підручників/книжок/довідників для університетів?
Ще на початку депутатської каденції я запропонувала освітньому комітету почати роботу над реформою фінансування вищої освіти. Тобто підвищити фінансову автономію вишів та цільове фінансування, зокрема видатки розвитку. На жаль, сьогоднішнє керівництво Міносвіти в цьому не зацікавлене. Але я так само переконана, що критично важливо фінансувати не лише зарплати та комуналку, але й обладнання та — повертаємося до теми — поповнення бібліотечних фондів, підписки на наукові журнали та підтримку публікацій українських науковців у peer-reviewed journals.
Готова включатися в цю роботу хоч завтра, і дуже хочеться, аби це була не тільки ініціатива згори, але й тиск академічної спільноти.
7. Як писати про pociю без pociйських джерел?
Законопроєкт робить виняток саме для таких досліджень — вивчаючи pociю, можна використовувати pociйські джерела.
За лінком список pociйських науковців, що підтримали напад на Україну. Вони теж мають бути в списку літератури для українських студентів і студенток?
P. S. Скажіть, коли стаття президента Національної академії наук + директора та професора ДКТБ Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН у 2017 році виходить pociйською мовою, вам не здається, що це катастрофа?
* * *
Новини з Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій:
1. Про стан забезпечення підручниками учнів 5 класів. Математику мають надрукувати 472400 примірників, а українську мову — 503 324 примірники для шкіл. Також готують книжки шрифтом Брайля та для дітей з особливими освітніми потребами.
5 грудня обіцяли надрукувати 75% підручників з математики. До кінця грудня мали б розповсюдити підручники з математики по усіх школах України. Підручники з української мови друкують закордоном Радою Європи, ймовірно будуть у січні 2023 року. Ці терміни назвало МОН. Пильную, щоб МОН та ІМЗО виконували свої обов’язки, а діти були забезпечені підручниками.
2. Освіта дорослих – невід‘ємна частина нашого життя. Але ще досі нема комплексного закону, який би регулював цю сферу. Законопроектом 7039 створюється законодавча основа функціонування центрів освіти дорослих, які дозволять навчати одну та залучати у сфери, де існує дефіцит кадрів (інженерія, освіта). Передбачено запровадження формаційної та громадянської освіти як складників освіти дорослих. Крім того, цей закон – євроінтеграційний, передбачений Угодою про асоціацію України з ЄС.
✅Комітет рекомендував прийняти законопроект в 1 читанні.
3. Заборона ректорам більше двох термінів підряд бути керівниками університетів, законопроект 8050 (я є співавтором). Я вже про це писала, хороший управлінець виховує собі гідну заміну. А вічні керівники лишаються лиш в тоталітарних режимах.
✅Комітет рекомендував прийняти законопроект в 1 читанні.
✅Прийняли в цілому:
Постанову ВРУ про призначення іменних стипендій для молодих учених-докторів наук (я є співавтором).
✅Прийняли за основу:
Законпроект 6496 щодо удосконалення порядку вступу, проходження, припинення державної служби.
Відхилили:
❌ альтернативний законопроект 7039-1 про освіту дорослих;
❌ альтернативні законопроекти 8050-1, 8050-2, 8050-3, 8050-4 про можливість зміни ректорів;
❌ законопроект 7670 щодо оптимізації мобілізаційної діяльності;
❌ законопроект 5692 щодо використання земель національних академій наук.
* * *
Щодо закона Інни Совсун та Наталії Піпи
[Орфографію і пунктуацію автора збережено]
Ось ще один контрприклад, який доводить абсурдність цього закону навіть з уточненнями. Особисто я мабуть більше за багатьох користуюся англомовними джерелами коли викладаю, але також і радянською, а фактично і світовою класикою, якщо вважаю це доцільним.
Мабуть більшість чула про Нобелевіськогого лауреата Олексія Абрикосова, який, насправді, ще тим антирядянщиком був. Так от, у нього є чудовий підручник 1987 року: Абрикосов А. А. Основы теории металлов, М.: Наука, 1987. — 520 с
Наче за вашим законом я можу ним користуватися. АЛЕ, свій паперовий примірник я зміг купити вже сучасного російського видання 2009 року. За вашим законом ним вже неможна користуватися. Вибачте, все це нонсенс! Бо депутати полізли в те, в чому не розуміють нічого. Тому і вийшов суцільний Даннінг — Крюґер.
І да, все це нагадує те, як моєму науковому керівнику у радянські часи порізали препринт за цитування наукової роботи Андрія Сахарова. Нагадує це і відношення до наукового доробку Ейнштейна у Німеччині, яке призвело до її наукового відставання.
Звісно, всі ці депутатські бульки можна буде легко обійти цитуванням або ще рядянських, або перекладених англомовних видань. Але навіщо? Це лише створюватиме зневагу до дурних законів та тих, хто їх пише, бо все одно, якщо треба, спосіб як їх обійти знайти завжди можна.
* * *
Від Українського Університетського Клубу
Автори законопроектів декларують свою прихильність до ідеї «виходу української вищої освіти та науки із зони впливу pociї». Хороша ідея і хороші наміри. Питання лише в тому, наскільки виважені й системні обговорювані законопроекти.
Декларуючи «вихід української вищої освіти та науки із зони впливу pociї», Інна Совсун намагається відповісти на цілу низку запитань (аж сім!), кожне з яких є суто ситуативним або й просто похідним від тієї чи іншої проблеми.
Найбільшою методолоґічною помилкою авторів законопроектів є те, що вони навіть не згадують найважливіше — нагальність українізації освіти і науки в Україні.
Не менш серйозним методологічним прорахунком є й те, що законопроекти є намаганням здійснити задумані зміни у рамках радянського суспільного устрою, з якого Україна так і не вийшла за три десятиліття своєї незалежності.
Це означає, що обговорюваним законопроектам, навіть коли вони стануть законами, «світить» така ж доля, яка судилася незліченним реформам, ініційованим президентом Петром Порошенком, зокрема — законові про мову.
У цьому контексті характерним є коментар відомого українського вченого Сєргєя Шарапова, в якому він висловлює свій скепсис щодо законопроектів і порушує низку питань, які може порушити лише той український учений, який по суті не переймається долею української освіти і науки.
Наводячи приклади підручників і навчальних посібників, які цей професор рекомендує своїм студентам, С. Шарапов навіть не шкодує за тим, що упродовж тридцяти років освіта і наука України топталася на місці й не випрацювала власних підручників і навчальних посібників.
Цей факт є свідченням того, в якій ямі, у якому занепаді опинилися освіта і наука України, і якою нерозв‘язною проблемою є інтелектуальна еліта України.
До теми:
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.