ОКСЕН ЛІСОВИЙ ВІДМОВИВСЯ ВІД НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

Що не міністр освіти і науки, то плаґіатор

Нові факти плагіата у дисертації Лісового — що кажуть науковці | Українська правда _Життя

Списав у брата Ющенка: знайдено джерела плагіату у дисертації нового міністра освіти • Портал АНТИКОР

* * *

Декілька поточних новин.

Перше – уряд вже затвердив механізм добровільної відмови від наукового ступеня. Такої можливості раніше не існувало, тепер є.

В академічному світі науковий ступінь – це про цінність та довіру, а ще про здобуття, а не отримання. Постсовєцька культура це дещо викривила, тож маємо це виправити і сформувати нову культуру академічної доброчесності, де буде місце лише для справжньої послідовної науки. Як військову форму мають право носити лише військові, так і мати наукові ступені, на мою думку, повинні лише науковці.

Друге – на собі, власне, першим і випробовував механізм відмови. Написав відповідну заяву і від учора вже не є кандидатом наук. Триматися за формальні для себе статуси не збираюся. Набагато важливіші реальні справи та дії.

Наступним кроком у становленні нової культури академічної доброчесності має стати відповідний закон, який наразі ще доопрацьовується. Наше завдання – розвивати, підтримувати та підсилювати прогресивну науку та людей, які нею займаються – відповідально та ефективно.

Цим з командою і займаємося!

Оксен Лісовий

* * *

Оскільки у дисертації міністра освіти Оксена Лісового знайшли плагіат, він відмовився від ступеня кандидата наук. Але не від поста міністра.

Тобто, якщо відмовляєшся від результатів крадіжки, тобі нічого за це не буде? Хоча б надбавки за 11 років повернув.

Нагадаю. Міністр освіти Оксен
Лісовий списав свою дисертацію з назвою «Соціокультурна самоідентифікація особистості» яку захистив у 2012 році, як мінімум із двох джерел.

За даними, які навів Вадим Кончин, частину тексту Лісовий «запозичив» у брата екс-президента Віктора Ющенка — Петра Ющенка, який захистив дисертацію у 2009 році в університеті імені М. П. Драгоманова на тему «Національна ідея як матриця формування особистості: соціально-філософський аналіз».

А висновки дисертації цілими абзацами «взяв» у Андрія Кургузова, який захищався у Запорізькому держуніверситеті у 2003 році на тему «Мова як спосіб соціокультурної самоідентифікації особистості».

Сергій Чаплигін

* * *

Kurwa! Та виявляється Оксен Лісовий є (чи був) кандидатом філософських наук.

Оксен Лісовий, де можна почитати Ваші філософські трактати? А також членів вченої ради університету Драгоманова, які Вас затверджували?

Я тут не про мораль — злодійство є злодійством.

Ви, що тут — від своєї філософської концепції відмовилися?

Адже тут мова не про технічні науки. А про світогляд, який Ви пропонуєте суспільству.

Пояснюю. Опрацювання ориґінальних концептів в філософії полягає в творенні понять: не тільки того, що існує, а те, що потребує нового усвідомлення і тільки має стати об’єктом. Адже в філософії «сенси» завжди народжуються «подією».

Наприклад:

Клод Леві-Строс довгий час жив серед первісних племен, де збирав «польовий» матеріал, на підставі якого вибудовував структуралістську гіпотезу.

Карлос Кастанеда, реконструюючи магічну картину світу індіанців, випробовував на собі дію галюціногенних препаратів.

Фелікс Ґаваттарі працював в психіатричній лікарні, отримуючі матеріали, на підставі яких опрацював свої концепти.

У нас же все звелося до банальної крадіжки «філософської думки» у брата президента Віктора Ющенка.

Kurwa і ще раз кurwa!

Сергій Чаплигін

* * *

Пошесть

Голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак слідом за міністром науки та освіти Оксеном Лісовим відмовився від наукового ступеня. І теж через звинувачення в плагіаті.

Не посоромлюсь спитати: а ці дії тепер є ознакою чесності та порядності?

А зайняті ними посади, що передбачають деякі наукові заслуги, так за ними і залишаться?

А наукові керівники, члени наукової Ради, що приймали рішення про науковий ступінь, так і залишаться на місцях?

Тіпа оте саме сакраментальне, що “працює”, коли йдеться про корумпованих суддів: “Якщо всіх оцих виженемо, то хто ж тут працювати залишиться?”

Моя дочка зараз пише диплом в Грінчє. У них обов’язковий етап підготовки до захисту диплому це перевірка на антиплагіат. Це сьогодні доволі простий комп’ютеризований процес. Обов’язковий. Який видає відсоток оригінального тексту в роботі.

От я собі і уявив, що разом із поверненням обов’язкового декларування, під тиском ЄС та НАТО, була би введена обов’язкова антиплагіатна перевірка всіх робіт, на основі яких держслужбовці займають свої посади та отримають доплати до зарплати.

“Да хто ж тут працювати залишиться?”

В‘ячеслав Нестеров

Від УУКлубу:

Ще одна історія із безкінечної вервечки компартійно-радянської плаґіаторської традиції, яку так успішно продовжує незалежна Україна…

Коли зародилася ця традиція, в СРСР можна було на довгі роки потрапити у віддалені місця за три колоски (був такий закон, який криміналізував збір колосків на стерні), але ніколи не було кримінальної відповідальності за інтелектуальні крадіжки, тобто за привласнення чужих творів.

Класичним прикладом інтелектуального грабунку (бо це — більше, ніж просто крадіжка) стала «творчість» Михайла Шолохова, який на схилі віку дістав за це… Нобелівську премію (див.: Проблема авторства текстов М. А. Шолохова — Википедия).

В УРСР одним із найвидатніших плаґіаторів був доктор філологічних наук, професор Олексій Дей. «Словник псевдонімів» — лише один із епізодів його «наукової» діяльності, хоч він і був достатньо талановитим, щоб не вдаватися до плаґіату (див.: ДЕМОН УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЧНОЇ НАУКИ – Др. Володимир Іваненко).

Проголосивши принцип верховенства права, незалежна Україна могла б покласти край плаґіаризмові як явищу, засудивши такого знаменитого плаґіатора, як цілий академік Володимир Литвин, який спромігся зробити карколомну наукову й політичну кар‘єру. Списана стаття американського автора, на якій його піймали, — лише маленький епізод у житті дипломованого історика КПРС (див.: Справа про плагіат. Литвин, рік 1991. Далі буде?).

Але не сталося…

До теми:

Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.