Час видавати прийнятний за бугром інтелектуальний продукт
Здавалося б, Україна має бути провідним світовим центром росієзнавства. Причини настільки очевидні, що й писати про них безглуздо. Але в реальності це не так, і цікаво, чому.
На мою скромну думку – через протиприродне злягання двох протилежних сил.
З одного боку — відверті та приховані русофіли, комуністи, монархісти та радикальні православні. Для них Росія – матушка, росіяни – брати, а раз ми – один народ, то що там досліджувати, краще бігом вступати в Саюзноє гасударство. Нині вони розгромлені в політичному просторі, але інституційну порожнечу після себе залишили (наприклад, хтось же заборонив нашій розвідці працювати в Росії).
З іншого боку (і політичного, і географічного) – ура-патріоти, щирі та на зарплаті, для яких росіяни – генетичні раби, а будь-яке навіть не добре, а просто нейтральне слово про Росію – люта українофобія. З початком повномасштабного вторгнення вони не лише не переосмислили свою позицію, а навпаки – утвердилися в ній (писати «росія» і «путін» з маленької – дуже помічне; і зараз мені навіть за такий пост прилетить, хоча свою русофобію я довів і словом, і ділом).
Коротше кажучи, якщо ми і справді хочемо обернути російські/євразійські студії на Заході собі на користь, ми маємо не лише заперечувати російські наративи, але й самі видавати прийнятний за бугром інтелектуальний продукт.
Так, на щастя, дехто в Україні цим займається. Але без державного замовлення це так і залишиться героїчним подвижництвом одинаків, про яке в Європі та США здебільшого навіть не дізнаються.
Сергій Громенко
Від Українського Університетського Клубу:
Підтримуючи ініціативу історика Сергія Громенка, маємо лише одно застереження: Україна як держава перебуває в тому стані, за якого є примарною надія на те, щоб російські/євразійські студії були підтримані державним замовленням.
Цю справу мала б узяти найсвідоміша частина українського суспільства — його інтелектуальна еліта, але навіть ця еліта залишається проблемною і яловою.
Отже, поки що ця справа може і має «залишиться героїчним подвижництвом одинаків», ядро яких повинно активно і аґресивно розширюватися як в Україні, так і в українському зарубіжжі, нарощуючи свою масу до критичної. Тоді на почують не тільки в Європі та США, але й в інших частинах світу.