Розміщуючи тут вступне слово й посилання на першу лекцію з політичної топоґрафії Сергія Чаплиґіна, ми подаємо тут і посилання на публікацію Ігоря Каганця на таку ж тему. Два погляди на типолоґію ідеолоґій останнього століття є чудовим приводом для розгортання дискусії. Пишіть нам на адресу Українського Університетського Клубу.
Панівні ідеолоґії ХХ століння
Минуле ХХ століття було століттям трьох панівних ідеологій — лібералізму, комунізму та фашизму.
Безумовно, що вони породили безліч проміжних ідеологічних течій. Але в цілому всі ці три напрямки розвинулися, досягли своєї історичної актуальності та вичерпали себе саме в ХХ столітті: Фашизм загинув першим. Другим — комунізм. Лібералізм — зникає останнім.
Що провокує кінець політичної ідеології? Те, що саме їх породжує.
Всі ці три ідеології народилися разом з модерном і абсолютно нормально, що вони зникають тоді, коли модерн поступається місцем постмодерну.
Тому колишньої політичної диспозиції (кому на жаль, кому на щастя) більше не існує.
Якщо в минулому фашизм критикував лібералізм справа, а комунізм зліва, то на сьогоднішньому етапі по відношенню до постлібералізму неможливо визначити, де є право, а де є ліво, де є прогрес, а де регрес.
Відповідно сьогодніі є тільки дві позиції — згода або незгода з сучасним станом речей.
Все інше — лише історичний досвід для майбутнього проєкту.
͟Т͟е͟п͟е͟р͟ ͟щ͟о͟д͟о͟ ͟л͟і͟б͟е͟р͟а͟л͟і͟з͟м͟у͟.͟
Того лібералізму — терпимого та гуманістичного вчення XIX століття — більше вже не існує. Сьогодні ми маємо з справу з тоталітарною ідеологією пост-лібералізму.
Лібералізм завжди виступав за звільнення особи від конкретних обмежень, лімітів, меж. Така його природа.
І як ідеологія боротьби за свободу від тоталітаризму цілком симпатична.
Але після того як лібералізм переміг своїх супротивників – ті ідеології, які наполягали на колективній ідентичності (національній чи класовій), він мав дати відповідь, заради чого й саме заради чого відбувалася вся ця попередня драматична історія звільнення індивіда?
Але він на це питання, за жодних обставин, не може дати відповідь. Не тому, що він її не знає, а тому що цієї відповіді апріорі не існує.
Відтепер свободу можна порівняти лише з самою свободою. Але лібералізм, в силу своєї природи, продовжує «звільняти» індивіда від всіх інших залишків «колективності».
А коли і їх більше немає? Залишається тільки сам процес, позбавлений будь-якого змісту — звільнення заради звільнення.
Від усього, що ще залишилося, — суверенітет, держава, національність, сім’я, стать, економіка, мова, реальність і, врешті-решт, людяність.
В цьому і полягає його мутація та занепад. І це потрібно пам’ятати.
Сергій Чаплиґін
До теми:
Політична топоґрафія: Лекція перша — ResPublica
Основні ідеології. Праві і ліві. Порівняння (відео) | Народний Оглядач