Три погляди на різні проблеми історії
Кілька хаотичних думок про історіописання: переписування історії, Мультифронтир, популяризаторів, Снайдера, західних борців з українським антисемітизмом та росіян.
1. Історію України (а особливо Русі, та й всю решту) слід переписувати, бо раніше її писали сталіністи, а тепер переважно постмодерністи, і хто з них гірший – хз. Принаймні, сталіністи були чеснішими.
З російських постмодерністів, яких я знав, всі, крім (поки?) одного, і абсолютна більшість українських постмодерністів врешті-решт виявилися українофобами (а то і російськими агентами). Не знаю, чи концепція конструктивізму націй, вигадана ліваками у 80-х, так розжижує мозок, чи вони відразу були українофобами, але вдало маскувалися постмодерністським білопальтовством (над сутичкою, істини немає тощо). І як вилікувати сучасну академію від цього – неясно. Короч, стережіться постмодернізму змолоду.
2. Переписати історію не означає замість старої єдино вірної концепції запровадити нову єдину вірну, а незгодних заслати на рудники (хоч спокуса є). Ми ж не Росія. Це означає написати нові концепції, які краще пояснюватимуть минуле, і дозволити їм конкурувати. За майже 20 років професійного досвіду я упевнився, що нікого ні в чому неможливо переконати постфактум, можна лише превентивно вкласти в голови правильну картину або дати поштовх тим, хто і так сумнівається. Тому нове історіописання – це робота на перспективу.
Однією з таких концепцій є Мультфронтир. Якщо вам досі цікаво, праця вийшла на фінішну пряму, буде щось сторінок з 450 (хоч треба з 1450 щонайменше, але вже як є).
3. Професійні історики майже завжди будуть писати гірше за професійних дилетантів, тому що постійно будуть змушені зважати на обмеження джерел та методології, про що дилетанти навіть не чули. Тож хуєписці завжди будуть популярніші за сумлінних авторів. Втім, в останній час все активніше формується прошарок професійних популяризаторів з історичною освітою, які вже навчилися достукуватися до свідомості пересічних читачів (Галушко, В’ятрович, Кіпіані, Зінченко, Шурхало та й навіть я + редакції Істправди та Локальної історії). На Ютубі все могло бути ще гірше, але і там є популярні профі Мараєв і Алфьоров, які тримають двері від навали невігласів.
Вчора до мене в коменти приходили люди, які не те, що не читали, навіть не чули про Броделя і Валлерстайна, не кажучи вже про Аррігі, а все одно намагалися дискутувати про цикли світового порядку. Перевитрати свободи слова.
Але якщо вдасться упевнити владу, що слухати треба професіоналів, а не галасунів – можна буде жити, і потім поставити державу на службу реальному просвітництву народу. Хоча як це зробити, особливо з нинішньою – хтозна.
4. Снайдер оголосив, що напише коротку глобальну історію України. Хоч професіонали навряд чи дізнаються з неї щось нове, все одно чудова новина. Бо не лише поспільство просвітиться, але й академіки пожвавлять дискусії. Хоча в Україні уже є чудова глобальна історія, щоправда лише 15-18 ст. і дуже коротенька (найсоковитіші частини будуть у збірнику про Мультифронтир). А те, що її автора Вирського не знає ніхто поза бульбашкою професійних ранньомодерників – журбинка і бентеженька. Треба вмовити його написати велику популярну книжку.
5. Думаю, після погромів на Кавказі Росія вкине додатково 100500% грошей в «дослідження» українського антисемітизму. Слідкуйте уважно за «вченими», «журналіст(к)ами» та «активіст(к)ами» з Канади та України – хто зараз гучніше волатиме про Шухевича, ті й спалилися))
6. На фото – звичайна книгарня в Лондоні. Найкращий доказ того, що простого бажання кансельнути російську культуру недостатньо. Потрібна державна програма перекладу і поширення українських книг за кордоном, щоб потіснити оце все. Щиро заздрю Михеду, чию книжку видадуть в Британії, я ще не сподобився, але вірую в краще.
Вчіть історію!
Сергій Громенко
* * *
Питома постсовітська дихотомія, яскраво виражена в Україні: з одного боку, хороші історики (коротше, фахівці) пишуть нецікаво і не збираються виправлятися, тому що напишеш цікаво — колеги почнуть стібати, а з другого — аматори, суки, пишуть цікаво, але повну маячню.
У похмурих поглядах фахівців се є підтвердженням мізанторопних теорій про “не той народ дістався”, і закріплює в рішучості і далі писати нудно, сухо, заумно — назло аматорам. Тим лютіше аматори хапаються за історію, бо їм нема альтернативи в “общепите”.
Ви ніколи не відучите професіонала писати “тис.” замість тисяч і кожний раз “до н.е”, хоч би двісті разів на розділ, “ст.”, “рр”. Звісно, я про вітчизняних, хоча се справедливо для майже всього пост-ссср (Балтія, сподіваюся, виключається).
Що ж робити? Насамперед — кому робити.
Аматорам: нікого не слухайте, пишіть далі. Історики вам заздрять, як заздрять 18-річному баскетболісту хлюпики в окулярах. Як заздрив Бітлам велічяйший композітор Боґословскій.
(«Бедные наивные “жуки”! Вы, наверно, твердо уверены в том, что все это – слава, бешеные деньги, рев и визг поклонников, визиты к королям – все это навсегда и по заслугам. Но готов биться об заклад, что протянете вы еще год-полтора, а потом появятся молодые люди с еще более дурацкими прическами и дикими голосами, и все кончится!… И придется вам с трудом пристраиваться в маленькие провинциальные кабачки на временную работу…»)
Насправді ви — здичавілі коти, які мимоволі утворюють хижацьке середовище в лісі, повністю випаленому від лисиць і вовків. Коли прийдуть лиси і вовки, не кажу про ведмедів, вам не поздоровиться. Але вони не йдуть, щоби вас порвати.
Вони живуть у затишному середовищі “рукопожатних”, куди членський внесок — сторонитися будь-яких нових ідей та їдко висміювати худліт, кіно і конкурентів.
Так що ви потрібні,
бо інакше читач не отримає взагалі нічого. Це ви привчаєте читача залишатися читачем.
Історикам: якщо хочете справді писати яскраво, цікаво, прийміть кілька порад
(якщо ні —тоді не читайте):
1. Не намагайтеся вводити нове слово на кожний рядочок тексту. Ми й так знаємо що ви розумні. Ви кандидати і доктори, туди дурнів не беруть, і ви не в школі, щоби доводити щось ровесникам.
2. Не бійтеся цитувати неісториків. Письменик, поет, той же ваш уявний конкурент-аматор (але з явними прозаїчними чи журналістськими нахилами), журналюга, філософ — так, вони вам “не рівня”, вони пишуть бздуру, вони не знають історії, не розуміють її, не те що ви…
Але вони пишуть краще вас!
Просто змиріться з тим, що двометровий баскетболіст завжди краще кидає м’яч ніж ви. І тому його слід цитувати.
У всіх випадках, коли він, гад, сформулював дотепніше, ніж ви змогли б. Від цього книжка ваша стане цікавою.
2а. Від того, що ви когось цитуєте, ще не випливає, що ви його послідовник. Ми, читачи, це знаємо. Або здогадаємось, якщо ви цитуватимете доречно і не одного автора, а одразу сто.
Тоді ми зметикуємо, що ви просто ерудована людина, бо (по секрету) ерудованітсь — це читати не тільки колег за фахом, але і всю ту низькопробну хрінь, яка зветься літературою, театром, кіноіндустрією. Врешті, якщо ви будете наводити пасажі з опер, ми вас не будемо вважати чокнутою людиною, а тільки — культурною.
2б. Процитувавши, тут же відтягніться на цитованому. Ви любите цей жанр, але витрачаєте не туди дотепні коментарі на тему, де хто помилився і як було насправді.
“А памʼятаєте, як в опері Джузепе Верді «Аїда» верховний жрець висловлює цікаву думку?” (читач не читав лібрето, повірте, і ви будете першим хто йому це переповість). Так-от, це було не так! І жреці не ходили в таких костюмах, і в єгипетській історії не було такого поняття, і бога там звуть неправильно…
Оце буде цікаво, повірте.
3. Цитувати західних авторів.
Вони в цілому пишуть набагато цікавіше вашого цеху.
Читайте і вчіться. Вони не нарікають на не той народішко, а пишуть так, щоби їх можна було зрозуміти хоч тому народу, хоч іншому — у перекладі.
4. Цитувати істориків досовітського періоду. Так, вони не знали і сотої долі того, що ви. Але вони ще не розучилися писати. І в них вдалих фраз і обертів на книгу —більше ніж у вас список джерел.
4. Цитувати своїх колег. Хоч ви і опоненти, але вдалі думки і формулювання слід у них брати. Проявіть великодушність, це принесе користь вашій книзі, а не його. Переступіть через “я з Іванюченком срати на один гектар не сяду”.
5. Найважче. Наплюйте, що про вас пліткуватимуть колеги. Я розумію, що колеги —це не просто колектив, це ваші родичі, друзі, подружжя, начальство… Але, вони — не еталон думки. Коли ви станете успішним автором, вони припинять говорити, що ви подалися в ляльковий театр,
вони почнуть примазуватися до вас, наслідувати вас, а коли помрете — напишуть мемуари про те, що саме вони сподвигли вас стати таким великим.
6. Найлегше. Уявіть що розповідаєте другу. Але друг — механік тракторного цеху. Але в нього купа грошей, і якщо ви розповісте йому цікаво, він найме режисера і зніме фільм, де потім буде в титрах: “Фільм такого-то”, і ваше прізвище, і все так, як ви захотіли. Уявили? А тепер запишіть це, і вийде хороша книга.
Читачам: купуйте все в обкладинках. Не подужали —подаруйте при нагоді комусь іншому, хай думає, що ви це читали. Тим ви підтримуєте ринок книги, в тому числі історичної. Зачиняєте питання “та кому воно взагалі треба”.
Державі: нічого не робити.
Університетам: обговорити на засіданні катедри.
Алі Татар-заде
* * *
ЗЕ Міносвіти продовжує насаджувати імперські байки в українській школі. Історія України буде обов’язковим предметом з тестування з 2024 р.
А міністр Лісовий уточнив: “Лише період 16-21 ст., адже саме цей історичний період є дуже важливим для формування у молоді цілісного розуміння нашого минулого та його зв’язку із сьогоденням”.
Таким чином, окупаційний ЗЕрежим приховує 500 років українського державотворення!
А чому у “дуже важливому періоді” немає періоду Русі-України?
Адже саме з нього починається цілісна тисячолітня історія українського державотворення.
Русь – це Україна, як науково обґрунтував академік Грушевський і довів, що творцем цієї могутньої держави Європи був український етнос.
Саме Русь намагається вкрасти у нас агресор московія (рф).
Може Лісовий за наказом з ОПи агента Єрмака викреслив із української історії Русь?
Наш ворог, агресор московія цього і прагне.
За великим рахунком через Русь і триває сьогодні війна.
ЗЕ = Z.
Олег Леусенко
До теми:
РОСІЙСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МІФ І ВІЙНА РОСІЇ В УКРАЇНІ – Др. Володимир Іваненко
КОРОТКО ПРО ПРИРОДУ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ – УСІМ | UWIN
Від Українського Університетського Клубу:
У проектах Українського Університету від самого початку закладена БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ.
На превеликий жаль, ця ідея поки що не знайшла бодай моральної (про матеріальну годі й говорити) підтримки з боку громадськості. Навіть інтелектуальна еліта промовчала.
Українська держава не скоро зможе підтримати такий проект, якщо підтримає взагалі. Отже, це має бути справою суспільства.
Якщо ви бажаєте підтримати проект “Бібліотека Українського Університету” своєю пожертвою, будь ласка, зробіть це тут, перейшовши за посиланням.