…Якої наче й не було
Сьогодні ‒ 12 років відтоді, як у 20-ту річницю референдуму за незалежність України (відбувся 1.12.1991) відомими українськими інтелектуалами та громадськими діячами була створена Ініціативна група «Першого грудня».
В основу її програмних документів закладена декларація, яка містить базові принципи для об’єднання українського народу, та Хартія Вільної Людини (цю Хартію підписали В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський та Ігор Юхновський).
Наведу свої міркування щодо цієї “ініціативи” зі статті «Інтелігенція і війна на Донбасі»:
«У 2012 році Ініціативна група “Першого грудня”, яка об’єднує провідних інтелектуалів українського суспільства, провела Національний круглий стіл «Місія інтелігенції та вільних людей України». Його учасники в пошуках шляхів подолання моральної деградації суспільства, його загрозливої для української державності автономізації пропонували інтелігенції «добровільно працювати для загального добра, любити і цінувати людину чесної і сміливої думки і дії» (Є.Сверстюк); «вести загальнонаціональний діалог задля досягнення широкої суспільної згоди» (І.Дзюба); «створювати структури громадянського суспільства, а через них битися за свободу слова» (Е.Лібанова); «не зраджувати одне одного, довіряти одне одному, грати за одними правилами, жертвувати заради спільного блага» (М.Маринович); «подивитися один одному у вічі і, взявшись за руки, відчути себе громадянами України» (Б.Ґудзяк); об’єднуватися не минулим, а майбутнім (А.Єрмолаєв); «зробити все, щоб усі громадяни України почували себе в своєму краї як у рідному домі» (М.Попович), «звернути увагу на духовні цінності й покласти їх в основу своїх дій» (Л.Гузар); а О.Палій порадив моральним авторитетам іти в політичні списки партій.
Є сумнів, що тоді були почуті колегами пропозиції наступних двох учасників, бо вони не вписувались у загальний ліберальний контекст круглого столу. Так, Владика Євстратій (Зоря) наголосив на потребі вироблення державної ідеології, і не на 5–10 років, а на далеку перспективу. А історик та етнополітолог Віталій Нахманович зауважив: «Доки в Україні не буде оновлено одну з існуючих ідеологій, чи не буде створена якась нова віра, яка надихне суспільство, згуртує навколо себе, ми нічого з мораллю зробити не зможемо. Моральна криза не є причиною занепаду суспільства, вона є ознакою ідейного занепаду. Щоб його подолати, нам необхідне оновлення ідеологічного стрижня нашого суспільства».
Навряд чи інтелектуалам, зараженим бацилами лібералізму, а то й конформізму, до снаги бути творцями державної ідеології (поки що її неможливість закріплена у 15-й статті Конституції України). На тему ідеології в Україні і мовного питання як ключового в ідеологічному сенсі, а також на тему «донбаської ідентичності» міркує той таки В.Нахманович [мовою оригіналу]:
«Мы (він має на увазі єврейську національну громаду, до якої сам належить. ‒ І.М.) обязаны четко заявить, что поддерживаем право любого народа самому строить свою жизнь на своей земле. Что касается вопроса о языке, то не надо воевать за русский или украинский язык. Ты живешь в стране украинцев ‒ знай украинский язык и пользуйся им, вот и все! Не надо быть бóльшим украинцем, чем украинцы, надо просто уважать народ, на земле которого живешь. А взаимопонимание между евреями, украинцами и русскими в Донецке основывается на том, что все они на самом деле являются, в первую очередь, советскими людьми, а не представителями своих народов. Так что это не межнациональная толерантность, а союз манкуртов».
Підсумовуючи, зауважу: якби в України була своя державна ідеологія (як у всіх суміжних з нами країнах) як базис для формування загальноукраїнського, а не містечкового, патріотизму, то неможливі були б «сепаратизми» на кшталт такого, який ми сьогодні спостерігаємо на Донбасі. Й інтелігенти Донбасу застосовували свій інтелект на розбудову України, а не на її розкол».
Ірина Магрицька
Від Українського Університетського Клубу:
Ірина Магрицька нагадала про Ініціативу Першого Грудня, яка проживотіла кілька років і розчинилася в часі так, наче її й не було. Слушні запитання ставить авторка тексту навздогін цій ініціативі, активна частина учасників якої відійшли у кращий світ, а решта занишкли.
Бувало, що наш Клуб вступав у суперечку з Ініціативою, зокрема, і з тих питань, які порушує І. Магрицька, але Ініціативу це жодним чином не зачіпало, і ми добре знаємо чому. Наші відгуки на голос Ініціативи можна знайти на цьому сайті.
Що стосується національної ідеолоґії, то ініціатива, яка обʼєднувала колишніх комуністів і повʼязаних із КДБ людей (Брюховецький, Горбулін), переконаних антикомуністів і дисидентів (Гузар, Маринович, Сверстюк), а також «какауюразніцу» (Скуратовський), в принципі не передбачала ідеолоґічну складову й, що особливо важливо, не мала стратегічного бачення перспектив розвитку України.
«Ініціатори», як ті, що вже були, так і ті, що ще залишаються, — свого роду споглядачі й коментатори того, що вони спостерігали, але не більше. Тому ця ініціатива й зійшла на пси.