Розмова історика Ярослава Грицака з Галиною Терещук на Радіо Свобода
— Нещодавно група істориків, до якої увійшли і ви, у Лондоні презентувала проєкт «Українська історія. Глобальна ініціатива». Як будете переосмислювати українську історію, чи це потрібно робити? Чи вам морально комфортно перебувати у цьому проєкті, ініційованому зятем колишнього президента Леоніда Кучми ‒ Віктором Пінчуком? Як це впливатиме на об’єктивність у роботі?
— Я доєднався до цієї ініціативи, тому що мене запросив Тімоті Снайдер. І я не маю жодної підстави йому не вірити. Як і співдиректору Сергієві Плохію. Там є також інші люди, яких поважаю: Сергій Жадан, Енн Епплбаум, Борис Ґудзяк. Я не маю підстави їм не вірити.
Хоча я знаю, що мій імідж сильно постраждав, але це не перший раз в Україні. Ми найменше думали про Пінчука. А думали про склад людей, які у цей проєкт зголосились. Що дуже важливе, що нас в Україні мало розуміють.
Оскільки Снайдер є людина англосакського світу, він є з першокласного американського університету, він творить схему, яка є в англосакському світі, де головний принцип ‒ автономія.
Хтось може дати гроші на університет, але не має права втручатися в університетські справи. Ти не маєш права казати, що робити, які правильні рішення і, особливо, як писати. І тут дуже важливо, що в цьому проєкті, є дві ради. Одна є наукова, а друга ‒ адміністративна.
Я надіюся, маю на увазі Пінчука, які б він гроші не дав, ким би він не був, він матиме найменшу можливість втручатися у цей процес. Чому мені це важливо? Бо це відповідає тому, що я сам роблю, бо я написав «Глобальну історію України». Я не кажу, що воно є добре чи погано, але я відчуваю потребу «Глобальної історії», тому що Україна вже є глобальною.
Ми зараз розуміємо, що доля світу значною мірою залежить від того, що робиться в Україні. Як історик знаю, це не перший раз. Так було під час Першої, так і Другої світової воєн. Це історично, але мені треба придумати в цих категоріях, що означає Україна для світу, коли це починається, в яких умовах, коли це виникає і яка це глобальна проблема, що з того слідує на майбутнє. Тому я цю ініціативу підтримую.
З’явилась команда першокласних істориків, які про це писатимуть і від них можна чогось навчитися. Мені йдеться про інтелектуальну цікавість і інтелектуальний проєкт. Це одна з підстав для перемоги України.
Бо значною мірою те, що робив Путін, пов’язано з розумінням історії. Значною мірою, війна між Україною і Росією – це війна за історію. Якщо би навіть Путін не робив жодних інших злочинів, його б варто вже покарати за те, як він поводиться з історією.
З коментарів
Сашко Бартосік: Дві ради, наукова і адміністративна . Невже важко усвідомити яка якій підпорядкована у даному випадку ? Чому подібний національний продукт не твориться виключно національними фахівцями на основі наукових праць державних національних інститутів, а має намір переосмислюватись/корегуватися під приватне замовлення?
Характер завершення війни залежатиме від того чи відбудеться зміна влади, яка дозволила повномасштабці статися. Без зміни цієї влади не зміниться характер завершення війни, основа характеру якої закладена в 2014 р.
Олександр Ткачук: Якось незручно писати історію неупереджено в часи президентства Кучми й за гроші Пінчука! Хитрий Пінчук!
Олександра Сусуловська: При нагоді нагадайте Снайдеру про пацифікації, про операцію «Вісла» та інші польські «дарунки», бо він якийсь сором‘язливий, обходить стороною ці «доволинські» наші віхи.
Марічка Білоус: Ну, цим свій імідж Ви підтвердили, так шо не хвилюйтесь.
Богдан Гуд: Ключова фраза — «які б гроші він не дав»!