В Україні усьоме підвели підсумки академічного конкурсу
1.
Післямова до обговорення результатів відзнаки «Академічна негідність 2023».
Питання коли ми переможемо має просту відповідь: коли більшість керуватиметься принципами не лише на словах, а на ділі.
Поки що більшість влаштовує компроміс із недоброчесними керівниками.
Люди відмовляються сприймати аргументи, що це рух до прискорення швидкості польоту у прірву, куди нас спрямували очільники з початку незалежності, на що народ реагував колективним спротивом під час майданів.
І це допомагало нам протистояти децивілізації.
Зараз ми на межі. Час зрозуміти, що від практикування принципів залежить наше виживання як народу.
Не вірте брехунам. Тримайте увагу на забезпеченні соціального інтересу та, головне, можливості участі кожного громадянина у змінах.
Якщо представники влади відмовляють у цьому забезпеченому Конституцією праві, то це ознака порушення права та неспроможності цих представників керувати.
2.
Я збираю колекцію ярликів, які навішують офіційні особи на посадах та авторитетні члени спільноти на членів #Дисергейт.
Учора і позавчора він суттєво поповнився.
Так, заступник міністра освіти і науки пан Михайло Винницький дозволив собі висловитися, що ми «маргінали» та «неадеквати».
Володимир Бугров назвав «фріками».
Олексій Панич — «швондерами», «хунвейбінами» та «комсомольцями».
Сергій Бабак — «деградантами».
Як вважаєте, чи заслужила група #Дисергейт таких найменувань? Як би ви назвали нас? Наскільки допустима така поведінка з боку представників влади?
3.
Про що свідчить дуркування Михайла Винницького?
Напевно про ефективні відповіді на історичні виклики, що стоять перед вищою освітою України.
Світлана Вовк
* * *
Останні дні з приводу нагородження Лісового та Винницького антипреміями «Найогидніший плагіатор 2023 року» та «Посіпака 2023» бачу, що одні це підтримують, а інші кажуть, що так нічого досягнути неможливо, що Лісовий зробив нам всім велику поступку, але його не оцінили.
З приводу усієї цієї дискусії я згадав одну цікаву цитату, яку я колись вже цитував. Звісно, можна говорити про соціальні норми, але справжньої науки в нас не буде, якщо не називати речі власними іменами.
Це слова фізика Михайла Кацнельсона: “В основі багатьох важливих галузей людської діяльності лежать якісь певні загальнолюдські чесноти, по одній на галузь. Скажімо, для військової справи такою базовою чеснотою є хоробрість. Солдати можуть бути грубими, навіть жорстокими, нічого доброго в цьому немає, але це не заважає їм бути солдатами. Припускається, що вони повинні бути хоробрими. Боягузливий солдат — це профнепридатність. Якщо в суспільстві, в принципі, хоробрість не цінується, а боягузтво вважається нормою, — успіхи такого суспільства у військовій справі будуть, м’яко кажучи, скромними. Для науки такою базовою чеснотою є чесність. Учений може бути пихатим, неприємним, самозакоханим типом, нічого хорошого в цьому немає, але це не заважає йому бути вченим. Нечесний учений — це профнепридатність. Якщо в суспільстві, в принципі, чесність не цінується, а брехня вважається нормою, наука в такому суспільстві існувати не може”.
Дуже тому характерно, що на підтримку Лісового висловлюються здебільшо люди, які особливих наукових досягнень не мають, а до власне наукової роботи як такої мають лише дотичне відношення. Ті ж Паничі…
Сергій Шарапов
Від Українського Університетського Клубу:
Конкурс «Академічна негідність року» проводяться в Україні упродовж уже тривалого часу. Ці заходи привертають увагу суспільства до таких негативних явищ у науці й освіті, як плаґіат, корупція, токсичні посадові особи та ін.
Здавалося б, така кампанія мала б мати великий резонанс у суспільстві й справляти вплив на органи державної влади, на університети й на окремих осіб, і в першу чергу — на тих, хто стають номінантами.
На жаль, цього не відбувається. Схоже, що ефективність конкурсів мінімальна.
Проблема, очевидно в тому, що ініціатори й рушійні особи цього дійства — наукова співробітниця Інституту історії НАН України Світлана Благодєтелєва-Вовк, наукова співробітниця Інституту математики НАН України Ірина Єгорченко та науковий співробітник Інституту теоретичної фізики НАН України Сергій Шарапов по-школярському підійшли до формування й організації цього конкурсу.
Попри те, що усі троє є добрими аналітиками (рід занять зобов’язує), конкурсові бракує чітких критеріїв відбору та обговорення кандидатів, серйозного й переконливого аналізу фактів, подій і явищ. Від деяких номінацій відгонить хлопʼяцтвом: «Мурзилка», «Посіпака» тощо.
Тому нічого дивного немає в тому, що діячі науки й освіти, з якими борються С. Вовк, І. Єгорченко та С. Шарапов, у відповідь навішують на них свої ярлики: «маргінали», «неадеквати», «фріки», «швондери», «хунвейбіни», «комсомольці», «деграданти»…
Найбільшою ж проблемою конкурсу, на наше переконання, є нерозуміння Світланою Вовк, Іриною Єгорченко та Сергієм Шараповим природи явищ, з якими вони намагаються боротися такими недосконалими ситуативними методами.
Вони чомусь переконані, що в системі науки і освіти корупцію в цілому й плаґіат зокрема можна побороти призначеннями на керівні посади доброчесних осіб, тобто через субʼєктивний фактор. При цьому їм байдуже, що існує ще фактор обʼєктивний. а
Їм невтямки, що причина корупції, й плаґіату в тому числі, закладена в основах радянського суспільного устрою, в умовах якого продовжує функціонувати система освіти й науки в Україні., і що лише заміна цього ладу на якісно новий, заснований на національних традиціях і звичаях устрій відкриє можливості для подолання злочинів проти доброчесності.