ОТАКА ІСТОРІЯ – Ukrainian University Club

“Україна або така, якою я її бачу, або ніяка”?

Понад три роки тому написав пост зі світлиною, на якій розміщено реально сказані Винниченком слова, де питав про джерело приписуваних Винниченку слів “Україна або соціалістична, або ніяка” (спойлер — саме таких слів він не казав).

Згадав сьогодні, бо при обговоренні як сучасних подій, так і меншою, а то більшою мірою нашої історії, такого роду настанови, які можна образно означити як “Україна або така, якою я її бачу, або ніяка”, регулярно просувають прихильники тих чи інших поглядів.

Мовляв, або бачення минулого “моє”, або ви агенти Кремля чи просто вороги України.

Приміром, учора один дивак назвав “зразковою кремлівською маячнею” констатацію факту про наявність української радянської державності, до якої, до речі, апелює і сучасна Україна.

Виходить так, що не лише я, а і той же таки Сергій Плохій стверджує “зразкову кремлівську маячню”, а от фанат Павла Скоропадського Роман Костенко — справжній патріот.

Причому, як і завжди у таких випадках, єдиний аргумент — власні погляд чи уявлення про наміри тих чи інших діячів. Це було при обговоренні цього посту.

Втім, таке постійно. У поразках минулого — винні суто українці. Навіть якщо поразка не була, власне, поразкою, — все одно вважають нереалізацію сьогоднішніх своїх бачень поразкою і знову — винні українці.

Що з цим робити? Як розрізнити щире невігластво та ідеологічні упередження від свідомих антиукраїнських іпсо?

Як переконати відмовитися від ідеології тужливих пісень і не заперечувати ту Україну, яка не їхнім ідеалом у минулому чи теперішньому, але все-таки є Україною?

До речі, схожа проблема є і в поширенні вжитку української мови. Але це вже інша тема розмови.