Філософ Андрій Баумейстер заговорив про «деякі негативні особливості української інтелектуальної спільноти». Юрій Чорноморець вважає, що головним посилом Баумейстера є «тотальне знецінення», яке є реакцією на «хейт від українських інтелектуалів». Маємо два погляди на українську інтелектуальну еліту від двох авторів, які, очевидно, не читали статті Володимира Іваненка, що увійшли до збірки «Інтелектуальна еліта України як проблема» (див. посилання наприкінці цієї публікації). Отже, маємо хороший матеріал і добру нагоду розпочати серйозну дискусію про нашу інтелектуальну еліту. Надсилайте нам свої думки з цього приводу для публікації на нашому сайті.
Андрій Баумейстер про особливості української інтелектуальної спільноти
Розмова про деякі негативні особливості української інтелектуальної спільноти. 3 метою замислитися і подумати, як і куди рухатися в такі буремні часи…
Я вважаю себе причетним до української інтелектуальної спільноти ось уже добрих 32 роки. Всі мої книги написані українською. Більшість моїх статей написані українською.
Тому я щиро бажаю, аби ця спільнота розвивалася і набували по-справжньому світового рівня.
Але поки що ми маємо зовсім іншу ситуацію. За останні десятиліття зроблено багато цікавого і корисного у сфері української гуманітаристики.
Але є внутрішні проблеми і вади, які, на мою думку, заважають розвиткові і творчості.
Головна вада: відсутність культурної тяглості і солідарності. Відсутність хоча 6 елементарного кодексу взаємоповаги. Це породжує великі культури розриви, фрагментує інтелектуальну традицію, робить її слабкою і вразливою.
Схильність збиватися в тусовки й угрупування “обраних” прагнення маргіналізувати і переслідувати “дисидентів” схильність “виключати”, “засуджувати”, дискредитувати заради утримання впливу і позірної (так, позірно!) влади, — ці риси саме в українській інтелектуальній спільноті непропорційно великі і потужні.
Колись я назвав це “ефектом крабів” (див.: Як вибратися з відра або синдром краба | Газета «День»).
Це спотворює клімат у спільноті. Це руйнує. В такій атмосфері нічого доброго не виникне. І майбутнього у такої спільноти немає.
Тому я вважаю за необхідне змінювати клімат у нашому соціальному середовищі в бік солідарності і поваги один до одного.
В цій бесіді я пропоную. ескізи “з натури” низку емпіричних фактів і свідчень з власного досвіду.
Маємо разом подумати і замислитись: що з нами не так, що робити і куди рухатись.
Андрій Баумейстер
* * *
Найголовніше, що зачепило у відео Бау про хейт від українських інтелектуалів
Головний посил Бау щодо українських інтелектуалів дуже простий, це тотальне знецінення. Досягається це надзвичайно примітивним прийомом. Про себе Бау розповідає, що він мислить, про опонентів говорить, що вони повторюють ідеологічні штампи. Варіації цієї позиції можуть бути різними. Бау може заявити, що мислить складно, а ось опоненти примітивно – бо в полоні ідеологій. Коли йому відповідають, що будь-яке мислення – якщо це мислення – вже є складним і його дихотомія не працює – він навіть не знає, що сказати. Але найголовніший момент, що дивує мене до глибини души такий. Бау говорить: ось я мислю – про українських інтелектуалів, про опонентів, про ситуацію у світі, про долю України – і всі ми очікуємо мислення, все ж таки пам’ятаємо Бау як серйозного філософа. Але він замість демонстрації того як він мислить починає витягувати як раз таки ідеологічні штампи. І робить це систематично і затято, без критичного самоаналізу аж що ж таке він власне несе. І це відверто лякає, бо нагадує вихваляння бульбофюрера «я Вам покажу звідки готувалося на нас нападеніє». І все це триває доволі давно, десь з 2018 року, коли почалося заробляння грошей на ютубі за будь-яку ціну. Період коли Бау намагався триматися хоч якихось норм моралі був навесні 2022-го року, коли він сидів посеред Києва під ракетами. Саме тоді він випустив кілька відео про Путіна, Дугіна, русмір, закликав до співчуття українцям. Як тільки він перестав сам відчувати на собі небезпеку війни та переселився в Німеччину, заробітчанство тут же знову розцвіло.
Звичайно, що можна видавати фокус «я тут мислю, а мої опоненти продукують ідеологічні штампи», а самому гратися у ідеологічні маніпуляції перед аудиторією, що не є професійними філософами, не знає реальну ситуацію в Україні – і це йому вдається. Але у професійних філософів всі ці фокуси Бау давно вже викликають сміх, оскільки дійсно це дуже смішно. І останнє відео Бау викликане обуренням – як же так можна сміятися з мене публічно? Але справа у тому, що все давно відбувається, і як Арестович став смішним для дуже багатьох, так і Бау давно є смішним для філософів.
Також судження Бау про українську ситуацію, українську історію, українських інтелектуалів для професійних філософів смішні у зв’язку з доволі несподіваною причиною. Бау не знає української інтелектуальної чи ширше культурної традиції, не знає сучасного стану. Чи Бау читав всі ті романи, які читав будь-який українських студент? Ні. Чи Бау дивився спектаклі українських режисерів? Ні. Чи він знає напам’ять хоч один вірш розстріляного відродження? Ні. Він зверхньо судить про всі ці речі, їх трагічні складнощі – бо він цілком і повністю все життя погружався у російську та західну традиції. І коли він судить про Україну, то він говорить про те, що для нього залишилося терра інкогніта. При чому він сам свідомо відмовився все це знати і приймати. І тут немає нічого страшного, інтелектуал має право бути поза знанням України. Але інтелектуал не може без енциклопедичних знань про Україну претендувати на роль експерта по Україні, її культурі, політичній дійсності чи інтелектуальній традиції. Звідси дивна всеядність Бау. Він вважає нормальним проводити ефіри з людьми, яким будь-який український інтелектуал руки не подасть – як то євразієць Арестович. І все це справді українські інтелектуали сприймають як момент відверто смішний. Бо це все одно, що чувак Б. жив би не цікавлячись цим дихають японці, а потім би виїхав з Японії та почав би віщати «Як нам розбудувати правильну Японію?». І потім би чувак Б. проводив би ефіри ще з якимось чуваком А. про те як гостро необхідно Японії китаїзуватися і як для цього існують сотні історичних, геополітичних, економічних причин. Глибина незнання Бау множиться на глибину абсолютної некомпетентності Арестовича у всьому – і в результаті ми маємо дуже смішні ефіри.
Споглядання тотальної некомтепенції Бау в історії та сучасності української культури спонукає деяких сторонніх спостерігачів до радикального висновку: Бау взагалі не філософ, не мислитель. Він скоріше за складом розуму історик філософії, а коли він міркує про політику – то повторювач і пережовувач ідеологічних штампів, а отже – вмілий маніпулятор. Звичайно, що Бау може виступати як викладач історії філософії. І він робить це у своїй манері, довго демонструючи ерудицію, нанизуючи другорядні подробиці, надаючи слухачам відчуття причетності до історико-філософської роботи. І потім власне розповідає про головне. Звичайно, що я люблю інший жанр – говорити про головне, не перегружаючи лекції другорядними деталями, – але тут кожен має право робити як завгодно. Також Бау може виступати як ідеологічний маніпулятор, що буде оперувати штампами і при цьому він сто разів повторить, що це мислення і воно вільне від ідеологічних штампів і він у всі ці таїнства мислення посвятив слухачів, вони мають бути вдячні. Але крім цих жанрів Бау все-таки є мислителем. І справа не в тому, що він вміє писати дійсно хороші книжки. Справа в тому, що він весь час мислить і творчо розвивається як мислитель.
Я знаю Бау з 4 серпня 1992 року. Ми відразу зблизилися і він був унікальним студентом, бо вже поступав зрілим мислителем і дослідником. По-перше, він постійно читав тексти, роблячи конспекти, які були повноцінними дослідженнями, з логічними схемами і яскравими замальовками на полях. Його виступи з першого курсу були на рівні світових досліджень – чи то про логос у Геракліта чи про концепт науки у Аристотеля. По-друге, він вмів критично оцінити будь-які концепції, які народжувалися у нього чи у інших, і його м’який за формою, але жорсткий за суттю розгром тих чи інших концепцій під час мозкових штурмів економив роки життя. Тут спілкування з Бау давало більше ніж університет. До речі, ми з Бау вчиняли парадоксально як студенти – по багато разів з різними курсами слухали все, що викладали Лой, Джулай, молодий тоді Кебуладзе, по 1-2 рази слухали хороших викладачів, а щодо поганих, то старалися мінімізувати свою присутність на їх заняттях. Гурток, який склався у нас і спілкування з окремими професорами в особистому порядку дали більше, ніж університет. Плюс на Бау значно вплинуло стажування у Мюнхені. По-третє, Бау дійсно сумнівався стосовно основної світоглядної спрямованості своєї думки. Спочатку він як Флоренський вважав, що «універсальна раціональність» створена культурою і культом, а Божественна реальність діє через розриви у цій раціональності та наявній дійсності. Ще було багато Лосева і самостійного вивчення історії світової філософії у пошуках розвитку ідей Флоренського і Лосева. Але потім щоденні роздуми привели Бау до віри в універсальну раціональність і він став переконливим західником. Кант і Тома були двома моделями раціональності між якими він коливався. Російська релігійна філософія вже була оцінена як убога вторинна традиція, безсила перед західною раціональністю. Бау відкривав все більше різноманіття західної раціональності, писав книжки і статті по теоретичній і практичній філософії. Цінності класичного лібералізму визнавалися ним як абсолютно значимі, але Бау показував різноманіття їх обґрунтування.
В цілому Бау залишився на класичній позиції західної раціональності та сповідує цінності класичного лібералізму. І у межах популяризації філософії, коли Бау цим зайнявся, він саме це проповідував постійно або підводив до цього.
Але коли Бау почав коментувати поточні політичні події у світі та в Україні він почав все більше відступати від власних поглядів та цінностей заради тих ідей, які викликали резонанс у сучасній аудиторії. Коли викладати головні принципи теоретичної і практичної філософії Бау можна створити лекцій 20-30. Але якщо почати говорити «не все так однозначно», то можна наговорити ще сотні лекцій. І так виникла парадоксальна ситуація, коли в багатьох лекціях оспівувалися західні цінності та шлях їх становлення з античності до сьогодення. А в безлічі бесід Бау розповідав про сумніви у могутності Заходу, про сумніви у цінностях Заходу, про недоліки Заходу та його занепад. Якщо вже Захід, який Бау прекрасно знає, він безжально критикує, то тим більше на догоду аудиторії Бау зміг безжально критикувати Україну, яку він не знає і не хотів знати!
Чи знищив Бау-популіст старого Бау-філософа? Звичайно, що ні. Глибоко в душі Бау, який показує інтелектуальні фокуси сидить Бау, який є згорбленим мудрецем, що знає істину з усіма її солодкими і гіркими присмаками.
Як колись справжній Бау читав лекції, манив слухачів на шляхи філософії, а потім не займався ними, залишаючи собі свободу мислити та виділяючи час і сили для дійсно титанічної роботи, так і зараз Бау показує популістичні фокуси, манить слухачів, але знову-таки ніколи не буде ними опікуватися так, як це робили філософи чи духовні провідники, популісти чи демагоги. Напустити туману, заангажувати, а потім відсторонися – це фірмовий стиль не лише Бау, це є і у деяких інших інтелектуалів з України.
І ще одне важливе нагадування. Бау написав за своє життя сотні томів заміток і рефлексій про різні книги, різні сюжети в історії філософії – і видане ним – це лише вершина айсбергу. Він надзвичайно вимогливий до себе і багато чого не оприлюднює і навіть не думає це робити, хоча будь яка людина інша все давно видала б цілу бібліотеку і це був би багатотомний український Гайдеггер – тільки більш раціональний.
Чи маємо право ми засуджувати Бау? Я думаю така постановка питання є помилковою. Бо ніхто його не засуджує. Всі дивуються його популістичним вивертам, сміються, коли він говорить відверту маячню з таким само апломбом з яким говорив всякі істини. До речі, це одна з його особливостей – як дійсно важливі речі, так і банальні речі подавати з апломбом, і жаль, що сьогодні з таким же апломбом подається ідеологічна второсортна бредятіна. Бау засуджує себе сам. Що сказав би Бау як автор «Філософії права» чи «Буття і благо» про Бау в діалогах з арестовичами про політику? Він би сказав, що це гівно за змістом та кошмар за формою.
Для мене і для багатьох протистояння з Росією є сьогодні протистоянням з абсолютним злом, з нацизмом і всяке потурання нацизму з боку нібито українського інтелектуала апріорі неприйнятне. А саме це робить Бау.
Ми не засуджуємо його як мислителя – ми просто в шоці від нього як популіста і не розуміємо як можна загравати з сучасним нацизмом? Як можна виправдовувати всіх агентів впливу російського нацизму в Україні? Як можна не спробувати хоча б зараз почати пізнавати дійсну Україну, а не виставляти себе всесвітнім брехуном, розпинаючи якийсь вигаданий манікен? Дійсно, спитайте Бау чи читав він укрсучліт, і Ви дізнаєтеся, що він не читав нічого. Спитайте Бау чи він цінує сучасну українську філософію, і Ви дізнаєтеся, що він нічого не читав. Спитайте його про досвід бунту поколінь і про роль спільнотного спротиву імперії у становленні української культури – і Ви дізнаєтеся, що він нічого цього не знав. Він вибрав думати, що навколо культурна пустеля і він може без будь яких мук совісті просто виносити вироки цілим українським поколінням, навішуючи їм ярлики, не поцікавившись їх етосом та світоглядом. І на всі питання як ти можеш таке творити, він відразу починає розповідати казочку, що бореться з носіями ідеологічних штампів.
Звичайно, що все давно надоїло багатьом. І коли Бау побоявся приїхати в Київ, що було умовою продовження контракту для ВСІХ викладачів Університету, всі з полегшенням сприйняли цю новину, бо вже не мучило б питання «Як цей русофільський популіст викладає в Університеті?». А це питання мучило. І багато хто не вірив, що в Університеті викладає не Бау-популіст, а Бау-філософ – хоча, слава Богу, це дійсно мало місце.
Але Бау вирішив представити ситуацію так, що це нібито він покинув Університет не з мотивів боязні повернутися під бомби, а задля свободи, якої він не мав в університеті. Все це дивно чути. При бажанні Бау міг би зараз вільно творити як Говорун, їздити по всьому світові з лекціями, писати книжки, мати хорошу позицію на Заході та бути поважним вченим – при його здібностях це цілком реально. Але він вибрав шлях заробітчанства, популізму – і цей шлях оголосив шляхом свободи. Хоча як раз на цьому шляху він потрапив у рабську залежність від смаків російськомовної аудиторії.
Який Бау вимагає, щоб ми його поважали і над ним не сміялися? Бау-філософ? Але чи має він філософський етос не допомагаючи нікому і будучи безжальним філософом у башті із слонової кості та безжальним провокатором, що підкидує різні антиукраїнські наративи систематично і послідовно? Ми просто не бачимо сьогодні серйозного філософа, який би мав раціональні позиції та моральні принципи. Чи може вже звичний багатьом Бау-популіст вимагає, щоб його поважали? Але за що? За вміння закидати нас лайном і за вміння виставити просте зауваження «Бау, так не можна» за хейт?
Якщо Бау-філософ і Бау-популіст дійсно бажають поваги від українських інтелектуалів вони обидва мають демонструвати знання української традиції та сучасної культури. І відразу ми будемо бачити повну повагу. Чи існують інтелектуали, які критикують Україну за численні недоліки і роблять це доволі радикально? Так. Наприклад, Михайло Мінаков. Я читаю його англомовні статті про Україну, бачу їх маніпулятивний характер, упередженість до України – але я не сміюся і не обурююся – бо все це написано із глибоким знанням всього, про що говориться! Якщо ж Бау не захоче пізнавати українську традицію і сучасну культуру, то не бачу причин чому він має право про все це висловлюватися і давати поради. По-перше, в Україні немає потреби слухати русофілів або людей, що популістично грають у русофілів. По-друге, в Україні немає зараз ресурсів розмовляти про Україну з людьми, які її ненавидять або її не знають, але судять про неї. По-третє, в античному полісі право голосу мав той дорослий громадянин, що із зброєю в руках захищав поліс або будував кораблі або робив ще щось так само практично корисне. Позиція – ми нічого не робимо, але надамо Вам цінні ідеї – це просто знущання і ця позиція викликає лише відторгнення. Маючи величезну аудиторію Бау міг би зробити безліч корисного для України. Навіть хоча б для русофільського сегменту України – ми б вже це цінували. Але ж егоїзм, егоїзм і ще раз егоїзм – це все, що ми бачимо. В очах будь-якого мислячого українця Бау втратив право нас повчати, бо “Найжаркіші куточки в пеклі залишені для тих, хто в часи найбільших моральних переломів зберігав нейтралітет” (Данте). А тут не просто нейтралітет, тут ще й загравання з абсолютним злом – і хоч Бау мислить себе як Майстра, що має на це право, для нас все це просто неприйнятно. Бо навіщо нам Мефістофіль? І якось занадто далекий Бау від сучасної української культури, щоб хоч якось стати Мефістофілем. Тому загравання із злом і видається для будь-якого мислячого українця абсурдним самознищенням талановитої людини.
Чи зупиниться Бау перед безоднею? Ну це залежить від нього. Він вимагав поваги до себе, відкинув прості висміювання себе та своєї позиції. Ну що ж, ми поставилися до Бау з усією повагою та всерйоз поміркували про його долю у філософії та у популізмі, а також про його розбіжності з українськими інтелектуалами.
На сьогодні сказано достатньо. Маю надію, що Бау-філософ все-таки переможе Бау-популіста. Якщо ж цього не станеться, то ми продовжимо свою пропедевтику в життя і творчість цієї яскравої особистості. Якщо ж метаноя відбудеться, ми першими напишемо панегірик. Бо Бау як Кай, а ці дописи як пошуки Герди – навіть якщо не всім це видно, я дуже люблю Бау і вважаю, що той Бау-філософ, якого ще не до кінця поглинув Бау-популіст дійсно був найкращим філософом України. І було б прекрасно, якби ми мали у майбутньому європейського мислителя з України, це було б дійсно круто.