Дилетанти мають відійти від управління державою і суспільними відносинами
Проблема дилетантизму не нова, але під час війни має особливе забарвлення з трагічними наслідками, бо для дилетантів не існує моралі і перепонів у своїй діяльності.
Щодо державотворення, то вже все зрозуміло: за 33 роки ми пройшли шлях від радянщини до пострадянщини і не збудували демократичну, правову, соціальну державу, як задекларовано у Конституції України.
Декларувати і імітувати ми навчились досконало, а будувати не виходить, бо на всіх рівнях виконавчої влади працюють трутні за рахунок платників податків, які не навчені державному будівництву за зразком провідних держав світу.
Науковий комунізм заволодів моїм і молодшим поколінням на рівні підсвідомості, що виглядає у мозку прямою лінією між вухами, яку маніпулятори від влади направляють у своїх інтересах для підтримки системної політичної корупції, без чого влада існувати вже не здатна.
Це вирок громадянському суспільству і державі, на що звертають увагу у США, як на головну загрозу для України. Докерувались, довибирались і дійшли до війни, бо не спромоглися збудувати державу і сформувати політичну еліту.
За 33 роки можна збудувати передову економіку, якщо керуватися інтересами держави і суспільства, як того вимагає Присяга на вірність Українському народові, яку складали всі державні службовці і високопосадовці політичного управління.
Дилетанти не навчаються, але вважають себе фахівцями майже в усіх галузях державного будівництва.
Мені випала честь і можливість майже все життя вчитися одній справі — політичній аналітиці. Незважаючи на те, що мої обидві дисертації присвячені державотворенню, я не вважаю себе теоретиком у політології, а скоріше прикладним політологом і експертом з воєнно-політичних питань.
Набувши достатній досвід і знання, сьогодні займаюся створенням Наукової установи «Академія “Українська Політія”», яка має стати фундаментом для формування Науково-політичної еліти України, на що знадобиться не менше пʼяти років тяжкої праці.
10 травня 2016 року створена Громадська організація “Академія політико-правових наук України”, яка обʼєднала науковців суспільних і гуманітарних наук з метою цілеспрямованого розвитку політичної і правової науки та гуманітарної освіти, гуманітарних технологій у суспільно-політичних відносинах.
Тепер дійшла черга до формування Науково-політичної еліти України із членів АППН України, які готові до цього як на рівні теоретичних знань, так і на рівні практичної підготовки.
Дилетанти мають відійти від управління державою і суспільними відносинами, бо далі вже нікуди, далі прірва у державотворенні, чого не бачать лише сліпі, або автори системної політичної корупції, яким професіонали заважають розкрадати все, до чого торкаються мародери під час війни.
Будуймо Україну в собі і навколо себе!
Петро Мироненко
Від Українського Університетського Клубу:
Проблема дилетантизму в українському політикумі та урядуванні, звісно, не нова, і Петро Мироненко не відкриває, а лише актуалізує її. Тут є про що дискутувати, і ми охоче виділимо майданчик для цього на нашому сайті. Будь ласка, пишіть нам.
Доктор Мироненко вийшов із ініціативою «формування Науково-політичної еліти України із членів АППН України». Ми не знаємо, скільки членів нараховує очолювана ним Академія політико-правових наук і наскільки якісними є ці «академіки», щоб визначити їх як взірець «науково-політичної еліти України», на який мають рівнятися усі інші еліти України.
Очевидно, що названі вище «академіки» так чи інакше відзначилися у процесах українського націєтворення й державотворення (хтось навіть, як сам П. Мироненко, упродовж усіх років незалежності України). Отож можна оцінити їх за плодами праці їхньої.
Наразі ми не бачимо критичного осмислення досвіду становлення й розвитку української незалежності, визначення засадничих причин і актуальних проблем політичного й державного будівництва України, а також стратеґічної візії розвитку України на тривалу перспективу.
Науково-політична еліта України навіть не усвідомила того, що незалежна Україна залишилася в радянській системі координат, а відтак і не замислювалася над тим, щоб зайнятися обговоренням і просуванням у суспільство самої ідеї заміни авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою якісно новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях.
Так сталося тому, що інтелектуальна еліта України як така залишилася вірною радянській традиції і тому сама є проблемою і головною першопричиною того, що відбувалося і відбувається в Україні і з Україною, в українському суспільстві і з українським суспільством. Це — найперше і найголовніше, що ми й маємо серйозно осмислювати та обговорювати.
До теми:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Post Scriptum
Петро Мироненко написав Володимирові Іваненкові з приводу цієї публікації:
«Пане Володимире! Нам треба обʼєднуватися, бо розʼєднані врачають силу по одинці. Ваш коментар здивував мене тим, що Ви не знайшли час познайомитися з діяльністю АППН України під час війни, а виказали щодо її членів не коректно».
Ось що відповів йому голова Українського Університетського Клубу:
«Пане Петре! Я — за те, щоб обʼєднуватися, і на це спрямовані усі мої проекти й публікації.
Я мав час і можливість познайомитися із діяльністю АППН ще тоді, коли ви її створили й запрошували мене до співпраці.
Я утримався, і я думаю, що ви здогадуєтеся, чому саме.
Обʼєднуватися з людьми, які були причетні до накопичення проблем, які й призвели до цієї війни, які не покаялися у своїх гріхах і навіть не пошкодували про свої помилки та які не усвідомлюють нагальність системних УСТРОЄВИХ змін в Україні, я не бачу сенсу.
Запрошую до обʼєднання навколо ідей і проектів, запропонованих моєю групою».
***
Ще цікавіший діалог П. Мироненка з В. Іваненком розгорнувся під посиланням на цю публікацію у групі «АППН УКРАЇНИ»:
П.М.: Сайт АППН України: apls-ua.urg Прошу коментарі не писати за принципом: “Я цю книгу не читав, але свою думку викажу”.
В.І.: Поясніть, будь ласка.
П.М.: Пане Володимире! Ви зверхнє коментуєте АППН України і її членів. 1. Маю зауважити, що АППН України за 8 років видало книг про російсько-українську війну більше, ніж вся НАНУ. 2. Мені особисто не соромно за свою діяльність в Україні з 1994 року, коли я приїхав на Батьківщину з метою передати японський досвід державотворення. 3. Ні в яких сумнівних справах ніколи не брав участь, а тому каятись ні в чому. Це якщо дуже коротко.
В.І.: Цікаво, який сенс ви вкладаєте в слово «зверхнє».
З вашого коментаря я роблю висновок, що ви чесно працювали на благо України й української справи на всіх щаблях своєї карʼєри, чи не так?
Якщо так, тоді чому ви вірою і правдою служили тому ж Кучмі та його оточенню, розбудовували і продовжуєте розбудовувати в незалежній Україні радянський суспільний устрій з усіма його традиціями й уникаєте навіть обговорення ідеї заміни цього устрою суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях?
Я не аналізував ваші заслуги перед Україною (очевидно, варто), а от до одного із ваших «академіків» у мене є дуже серйозні претензії: «ГЕНЕРАЛ І ПРЕЗИДЕНТСТВО».