Опубліковано українську версію тексту Другого польсько-українського комюніке
З історичних причин дослідженнями теми УПА в Україні фахово почали займатися лише після відновлення незалежності. Становлення історіографії цього питання починається десь у 2000-ні. Воно набуло нових темпів та масштабів з відкриттям архівів в Україні.
Розвиток досліджень теми мав би тривати й зараз, але їх перервала війна. Вік багатьох дослідників УПА (близько 40 і менше) та їх громадянська позиція, стали причиною того, що багато з них зараз на війні — Іван Патриляк, Володимир Мороз, Володимир Бірчак, Ігор Марчук, Руслан Забілий, Сергій Волянюк, Сергій Рябенко, Олександр Дарованець, Олександр Пагіря, Марина Мірзаєва (це лише ті, кого я знаю особисто). Декого, на жаль, вже нема в живих саме через війну (місяць тому не стало Владислава Сапи — 32 роки).
Тим часом їхні дстарші колеги, які ніколи спеціально не займалися темою УПА, вирішили підписати спільне комюніке з польськими дослідниками в якому головними винуватцями та ініціаторами польсько-українського конфлікту назвали саме українських повстанців. Відтак у тексті чимало помилок, неточностей, перекручень, некритичних запозичень тез польської історіографії, зумовлених саме тим, що його автори незнайомі з джерельною базою історії УПА чи навіть її новішими опрацюваннями. На диво серед них два представники Українського католицького університету (Ярослав Грицак та Олександр Зайцев), які чомусь проігнорували результати важливого проєкту того ж університету з ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту під керівництвом Ігоря Галагіди.
Текст комюніке від 2024 року не особливо відрізняється від написаного 30 років тому в 1994, а серед його підписантів є ті самі особи. Але історіографія теми, зокрема українська, не зупинилася на місці, вона розвивається і в деяких моментах українські дослідники випереджають польських колег (підрахунок кількості жертв, публікація первинних документів, дослідження місцевого виміру теми).
Тому звертаюся до українських істориків імена, яких містить документ – не поспішайте з підписаннями якихось спільних позицій, перш ніж зануритеся глибше у дослідження теми, яким вони присвячені. Або перш ніж повернуться з війни, ті хто займався її дослідженнями.
Володимир Вʼятрович
“Про Волинь мають говорити не політики, а історики”. Ну от, 24 історики двох країн дійшли згоди. (Трьома запальними гаслами у них не вийшло, але на те вони й історики, а не політики.) Україна Модерна з дозволу центру “Карта” публікує українську версію тексту Другого польсько-українського Комюніке.