НАШІ САДИ АКАДЕМА

Каріна Кокрель-Ферре —росіянка, яка довгі роки живе у Великій Британії й підтримує Україну, — пише на своїй ФБ сторінці:

«Задали питання: а чи було щось хороше в СРСР? Ну, хоч одне. Ностальгічна біологія не береться до уваги.

Замислилась. Окрім біологічних радостей, книг, сім’ї, друзів – загалом, нічого. Але тут осяяло!

Інтелігентські пиятики! Це були і дискусійні клуби, і освітньо-лекційні центри, і самвидавні бібліотеки, і заборонена політична аналітика. У скількох вони пробудили мрії коли-небудь все-таки вирватися з периметра, що охороняється.

Наші сади Академа! Мінус хітони, плюс снігу. Так, і стукачів треба було напоїти першими».

* * *

Цікаве спостереження, безумовно. Щоправда, реальні продуктивні напрацювання на тривалу перспективу ці «сади Академа» давалися не всім, а лише одиницям. Тому з розпадом СРСР «трудова радянська інтеліґенція» знайшла своє місце не в аванґарді, а в ар’єрґарді суспільних трансформацій.

Це ми добре бачимо на прикладі інтелектуальної еліти України, яка не спромоглася бодай на якийсь стратеґічний план розвитку незалежної України ще тоді, та навіть і упродовж наступних десятиліть незалежності, що проявилися у некерованому дрейфі України у часі і просторі.

Тим часом «трудова радянська інтеліґенція» продовжує відтворювати саму себе — уже цілі нові покоління інтелектуалів не спроможні зробити те, що мали б зробити їхні батьки та старші напівпокоління.

Про це пише у своїх статтях і нотатках президент Українського Університету й Українського Університетського Клубу професор, доктор Володимир Іваненко (див.: Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.).