«І тут не потрібно шукати єдино правильної відповіді, оскільки дискусія з цього приводу не матиме завершення» .
Досі мейнстримом світової економічної думки був так званий «економічний лібералізм». По суті, це навіть не наука, а ідеологія, яука підтримує і пропагує Laissez-faire, принцип за яким державне втручання в економіку та її регулювання мають бути мінімальними.
Вона бере свій початок від Адама Сміта, який проголосив, що є така собі містична сила, яка називається «невидимою рукою ринку», яка «все виправить».
З часу написання ним фундаментальної праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.) пройшло майже два з половиною століття і за цей час вчення економічного лібералізму перетворилося на своєрідну релігію, догмати якої ставити під сумнів не прийнято, а в деяких випадках навіть небезпечно. Оскільки це означає зазіхання на самі основи капіталізму.
Звичайно, завжди були і є сміливі опоненти економічного лібералізму.
Один із них — південнокорейський економіст Ха-Джун Чанґ.
Народився 7 жовтня 1963 року. Син колишнього міністра промисловості та ресурсів Південної Кореї Чанг Дже-Сіка. Після закінчення Сеульського університету продовжував навчання у Кембриджі, де здобув докторський ступінь.
Має багатий досвід роботи у міжнародних фінансових інститутах: Світовому банку, Азіатському банку розвитку, Європейському інвестиційному банку, а також в Oxfam (міжнародна організація, яка займається питаннями бідності) та різних агентствах ООН. Біографія дуже благополучна.
Однак, судячи з тих книг, які почали виходити з-під його пера, він відійшов від неоліберального вектору.
Весь список книг Ха-Джун Чанґа представляти не буду.
Ось три його найвідоміші праці:
1. «Bad Samaritans: The Myth of Free Trade and Secret History of Capitalism» («Злі самаритяни: міф про вільну торгівлю та таємна історія капіталізму»);
2. «23 Things They Don’t Tell You About Capitalism» («23 речі, які вам не розкажуть про капіталізм»);
3. «Edible Economics — A Hungry Economist Explains the World» («Їстівна економіка — Голодний економіст пояснює світ»).
Чанґ зазначає, що до 70-х років минулого століття економіка характеризувалася наявністю багатьох шкіл, які пропонували різні бачення та методології – класичну, марксистську, неокласичну, кейнсіанську, девелопменталістську, австрійську, шумпетеріанську, інституціоналістську та біхевіоралістичну та ін.
І ці школи збагачували одна одну новими ідеями. Але з цим покінчено.
Відбулося вихолощування економічної науки, яка, взагалі-то, і не є наукою. Сьогодні нам говорять лише про неолібералізм, хоча у світі є багато інших корисних речей.
Критика Чанґом цього підходу передбачає поєднання історичної та географічної перспектив: «Нам потрібно розуміти економіку не лише з економічної, а й з політичної, соціальної та психологічної точок зору».
Його підхід ґрунтується на переконанні в тому, що успішна економіка ґрунтується на зусиллях колективів різних типів і розмірів.
«Ми не можемо процвітати самі», — каже він. «Індивідуалізм не тільки фактично неправильне явище, а й шкідливе, оскільки він робить нас менш спроможними співпрацювати один з одним. Ви повинні рухатися з часом. Ви повинні усвідомити, як змінюється ваше суспільство. Індустріалізація, наприклад, створює зростання.. У цей момент нація повинна діяти більше як ваша сім’я».
Ха-Джун Чанґ пише не лише великі книги в академічній манері. Він також є автором стислих та зрозумілих есе, що розкривають суть багатьох замутнених економічних понять.
Колись в США великою популярністю користувалися книги із серії “Little Blue Books” (“Маленькі сині книги”). Вони виходили у видавництві Haldeman-Julius з 1919 по 1978 рік. По суті, це були брошури, в яких стисло викладалися найскладніші речі. Усього за час існування серії було продано загалом півмільярда брошур.
І ось видання серії поновилося. І в цій серії вийшла робота Ха-Джун Чанґа, яка має назву “The Little Blue Book: Маленька синя книга: п’ять речей про економіку, які вам не розкажуть”.
Думаю, що вона буде цікавою як економістам, так і людям, які економістами себе не вважають.
Отже, п’ять фактів про економіку за Чанґом:
1. 95% економіки – це здоровий глузд
Вам не потрібен науковий ступінь, щоб її зрозуміти.
Ми неправильно прийняли цю професію; багато професійних економістів вважають те, що вони роблять, занадто складним для простих людей.
Ви здивуєтеся, як часто ці люди виявляються настільки дурними, щоб говорять речі на кшталт «ти б не зрозумів, що я роблю, навіть якби я тобі це пояснив». Якщо ви не можете пояснити це іншим людям, проблема саме у вас.
Люди висловлюють рішучу думку про всілякі речі, незважаючи на те, що вони не мають відповідного досвіду…
Але коли мова заходить про економічні питання, багато людей навіть не цікавляться, не кажучи вже про те, що не мають чіткої думки про них. Коли ви востаннє обговорювали майбутнє євро, нерівність у Китаї чи американську промисловість, незважаючи на те, що ці питання можуть мати величезний вплив на ваше життя, де б ви не жили?
2. Економіка – не наука
В економіці існують різні підходи, хоча експерти намагаються вселяти вам протилежне.
Людей змусили повірити в те, що економіка є «наукою», як фізика та хімія, де на все є лише одна правильна відповідь; таким чином, нефахівці повинні просто прийняти «професійний консенсус» і перестати думати про це.
Попри те, що проголошує більшість економістів, неокласична економіка – не єдина. Існує щонайменше дев’ять систем економіки, чи шкіл. І жодна їх неспроможна претендувати на перевагу над іншими, і тим більше – на монополію істинності…
3. Економіка – це політика
Економічні аргументи часто є виправданням того, що політики хочуть зробити.
Економіка – це політичний аргумент. Це не є – і ніколи не може бути – наукою.
За кожною економічною політикою та корпоративними діями, які впливають на наше життя (мінімальна заробітна плата, аутсорсинг, соціальне забезпечення, безпека харчових продуктів, пенсії тощо) лежить якась економічна теорія, яка або надихнула ці дії, або, частіше, надає виправдання намірів та дій влади.
Лише тоді, коли ми знаємо, що існують різні економічні теорії, ми зможемо сказати тим, хто перебуває при владі, що вони неправі, кажучи нам, що «немає альтернативи»…
4. Не вірте економісту.
Одна справа не передбачити фінансової кризи; інше – нічого не змінювати з тих пір.
Більшість економістів глобальна фінансова криза 2008 року застала зненацька. Мало того, вони не змогли знайти гідні рішення щодо поточних наслідків цієї кризи.
Зважаючи на все це, здається, еклнлмісти страждають від серйозної манії величі.
Фінансова криза стала жорстоким нагадуванням про те, що ми не можемо залишити нашу економіку професійним економістам та іншим «технократам». Ми всі маємо долучитися до її управління – як активні економічні громадяни.
5. Ми повинні повернути економіку народу
Вона надто важлива, щоб залишати її на розсуд експертів.
Вам слід виступити проти професійних економістів (і мені, звісно, теж).
Вони не мають монополії на істину, навіть якщо йдеться про економічні питання. Як і в інших життєвих справах – чи вчитеся ви їздити на велосипеді, чи вивчаєте нову мову, чи освоюєте новий планшет – бути економічно активним громадянином з часом стає легше, коли ви долаєте початкові труднощі та продовжуєте практикуватися.
Якщо ви не хочете і не здатні заперечити професіоналів, навіщо тоді потрібна демократія?
Немає виправдання самовдоволенню. Якщо організовувати і вимагати реформ, то відбувається багато дивовижних речей, але це буде нелегко – за це треба боротися.
P.S. Ну, а більш детально в подальшому про економіку будемо говорити тут.