НА РІЧНИЦЮ ЗАСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Виповнюється шість років від часу реєстрації Українського Університету як неприбуткового науково-дослідного й освітньо-просвітницького закладу. Багатьом напевно здається, що за ці роки мало що зроблено, ба навіть нічого не зроблено.

Мушу визнати, що склалося зовсім не так, як ми сподівалися. Наші досягнення скромні, але і втрати наші незначні.

Отже, чого ми досягли?

Перше: ми чітко визначилися з напрямами наукових досліджень. Ось ці напрями у двох словах: українознавство й діаспорознавство. Деталізацію цих маґістральних напрямів можна знайти на сайті Українського Університету.

Загальне враження про них можна скласти за збірками моїх статей і нотаток, які вже доступні до використання або які будуть боижчим часом оприлюднені.

Наступним етапом буде підготовка конкретних наукових досліджень. Окремі проекти уже оформлені у плани-проспекти.

Друге. В міру наших можливостей ми починаємо займатися й освітньо-просвітницькою діяльністю, яка більшою мірою зосереджена на просвітницькому напрямі.

Чого ми не змогли зробити?

Перш за все, ми не змогли обрости інтелектуальним активом, на який можна було б опертися в розбудові Українського Університету. Чому? Відповідь на це запитання можна знайти у моїх публікаціях, присвячених українській інтелектуальній еліті, які найближчим часом побачать світ у збірці статей і нотаток «Українська інтелектуальна еліта як проблема».

У зв‘язку цим окремо скажу, що за ці роки ми не змогли сформувати науково-освітню раду Українського Університету. У переліку кандидатів я мав з дюжину першорядних (якщо не сказати — видатних) інтелектуалів України й української діаспори.

Більшість із них я знаю особисто упродовж десятків років. Вони є незаперечними авторитетами в царинах своїх щанять і знані як моральні авторитети. З-поміж цих людей ми мали вибрати п‘ять— сім осіб, які повністю відповідали б нашим критеріям і які погодилися б увійти до складу ради.

Упродовж кількох років ми вивчали зроблене цими діячами, їхню афілійованість з науковими, освітніми й громадськими орґанізаціями, а також придивлялися до їхнього ставлення до явищ і подій в українському суспільстві та в діаспорі. Нічого, крім розчарування, ми не винесли з цього.

Найслабшим місцем усіх потенційних кандидатів на мозок, серце і совість Українського Університету виявилося марнославство. Жадоба до премій, орденів та медалей, байдуже, хто ними нагороджує, застувала щирість у служінні Україні й українській справі.

Ця ситуація спонукає нас висунути на перший план завдання підготовки української інтелектуальної еліти і виконання інших завдань поставити в залежність від виконання цього надважливого завдання.

Хай у нас поки що немає потрібних матеріально-технічної бази, фінансів і ліцензованого статусу, але ми маємо значно важливіше для старту — чітко визначені мету, принципи й методолоґію.

Останніх достатньо для того, щоб для початку навколо нас почали гуртуватися україноцентричні, доброчесні й добросовісні науковці й викладачі вишів, докторанти й аспіранти, студенти і стажисти, ба навіть старшокласники загальноосвітніх шкіл України й діаспори, які поділяють наші цінності.

Ми допоможемо утвердитися у цих принципах, оволодіти методами й орґанізаційно-управлінськими навичками системних змін для України.

Відтак давайте помріємо про перспективи розвитку Українського Університету.

Перш за все ми хочемо створити науково-дослідні центри й осередки за напрямами досліджень як в Україні (на рівні областей, великих міст і районів), так і в країнах компактного проживання української діаспори.

Навколо цих центрів та осередків ми хочемо сформувати просвітницькі мережі, які включали б українознавчі інститути, школи, студії, лекторії, семінари тощо.

На основі найуспішніших і найпотужніших просвітницьких центрів у перспективі виникнуть повноцінні освітні заклади, які зможуть ліцензуватися й офіційно надавати відповідного рівня освіту. Так Український Університет зможе добути визнання як провідний заклад підготовки україноцентричної інтелектуальної еліти, здатної забезпечити наукове й кадрове втілення в життя ідеї системних змін, а відтак і побудови успішної й квітучої України.

***

Отже, ставайте учасниками наших науково-дослідних проектів, записуйтеся на наші курси, підтримайте нас пожертвою (це можна зробити тут) або хоча б поширенням цього тексту.

Володимир Іваненко

25 листопада 2021 р.