ПРО ОЧИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ І ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ
В Україні активно обговорюють рішення РНБО та указ президента України (див.: Президент увів у дію рішення РНБО про застосування санкцій щодо фізичної та юридичних осіб ).
Одні вбачають у ньому добрий знак: заборона, хай і тимчасова, антиукраїнських пропагандистських каналів Медведчука, безумовно, є позитивом. Оскільки чинний президент до такого додуматися не міг, висловлюють припущення, що на цей крок його підштовхнув новий президент США.
Інші вбачають у цьому негатив, розглядаючи це як загрозу свободі слова та ЗМІ й навіть диктаторських тенденцій у діях президента України, а також як чергову провокацію Кремля.
Виокремлюють і такий чинник, як банальний перерозподіл впливів між олігархічними кланами з можливим перерозподілом власності в інформаційній галузі на користь того, який засадничо нічого не змінить.
Рішення РНБО явно ситуативне і маніпулятивне, і його наслідки ми невдовзі побачимо. Своїм характером і своєю риторикою це рішення дуже нагадує рішення й постанови політбюро та пленумів ЦК КПУ. Власне, РНБО в інституті президента багато в чому й виконує такі функції ухвалення колективного рішення, що є інструментом захисту президента України від персональної відповідальності в умовах адміністративно-командного урядування.
Якщо в умовах СРСР/УРСР рішення політбюро й пленумів ЦК апріорі не підлягали оскарженню (їх міг відмінити чи поправити лише з‘їзд компартії — найвищий орган колективної безвідповідальності), то в пострадянській Україні функцію з‘їзду з маніпулятивною метою чи через невігластво передано судовій гілці влади, яка іменем України продукує рішення окремих нечистих на руку суддів, якими, в свою чергу, маніпулюють відверто ворожі щодо України сили.
Сказане вище, очевидно, пояснює брак важливіших державотворчих рішень. За всі роки незалежності України жоден президент і жодний склад РНБО не ухвалював рішення і навіть не озвучував ідеї створення й підтримки україноцентричної системи ЗМІ як інструменту очищення українського інформаційного простору й захисту інформаційного суверенітету України, а також як україноцентричної «четвертої влади» — інструменту піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства, формування й вираження україноцентричної громадської думки.
На жаль, ці питання залишаються поза увагою українських політиків, експертів-науковців і журналістів-практиків.
Український Університетський Клуб
3 лютого 2021 року.