Співробітниця Інституту історії НАНУ Світлана Вовк на своїй сторінці в ФБ порушує питання про колабораціонізм та наукову недоброчесність як дві сторони одного явища. Пропонуємо ознайомитися із цими записами.
1.
Ось ця чарівна жінка, яка мала статус та нагороди пішла на співпрацю з окупантами, фактично очоливши Морську академію у Херсоні.
Звідки такі беруться? Моя гіпотеза — це довгий шлях морального падіння. Імовірно, він розпочався із плагіату та купівлі ступенів. Далі — плідне вимагання зиску зі студентів, потім входження до токсичної мережі, яка після вторгнення стала посіпаками загарбників.
Головне, що таких перевертнів активно підтримують різними нагородами їхні покривателі у центральних органах влади.
Цікаво, хто ініціював її нагородження почесним знаком, грамотою Кабміну, МОН та ХОДА? А хто підписав?
І, головне, хто буде скасовувати ці рішення? Це запитання до Оксена Лісового, Михайла Винницького, Дениса Шмигаля.
Так працює наша система добору кадрів — найгірші і недоброчесні поперед всіх.
2.
До уваги Михайла Федорова, Оксена Лісового, Михайла Винницького, Івана Назарова, Юлії Гришиної, Наталії Піпи, Ксенії Семенової, Сергія Бабака, Романа Грищука.
Учорашній пост про причини колабораціонізму та відповідальність пані Тіхосової актуалізував проблему покарання для подібних їй осіб у системі освіти і науки.
Дякую Євгенії Вірлич та Кавун.City за привертання уваги суспільства до цього кейсу.
Зараз оновлений проєкт ЗУ «Про академічну доброчесність» мав бути переданий розробниками до Верховної Ради.
Пропоную додати до нього окрему статтю і включити колабораціонізм до переліку порушень академічної доброчесності.
Передбачити покарання за співпрацю з ворогом в освіті або науці скасуванням всіх отриманих в Україні наукових ступенів та вчених звань, а також відзнак і нагород.
Заборонити пожиттєво обіймати управлінські та викладацькі посади в освітніх та наукових установах незалежно від форми власності.
Створити базу колабораціоністів та моніторити поточне місце роботи для того, щоб убезпечити систему освіти і науки від їхнього впливу.
Від Українського Університетського Клубу:
Нас тішить те, що в Україні активно обговорюють проблеми колабораціонізму та наукової доброчесності. На жаль, ці обговорення мають переважно емоційний характер і хибують на брак професіоналізму. У цих обговореннях не беруть участь фахівці з кримінального та авторського права.
Ми вважаємо, що не варто змішувати колабораціонізм з порушеннями авторського права, хоч ці злочини й можуть бути вчинені однією й тією ж особою і навіть можуть розглядатися в одній кримінальній справі. Це — перше.
Друге. Схоже на те, що поняття «наукова/академічна недоброчесність» в Україні роблять ключовим у спеціально випрацьовуваному законі (див. вище), який буцімто «мав бути переданий розробниками до Верховної Ради». Якщо цей закон буде ухвалено, тоді Україна продемонструє юридичну неспроможність законодавчого орґану, головою якого є доктор юридичних наук.
Проблема в тому, що поняття «недоброчесність» є не юридичною, а моральною категорією, і воно доречне було б не в законі, а в моральному кодексі чи в кодексі етики ученого/науковця.
Закон же має опиратися на загальноприйнятий у світовій практиці термін «плаґіат» (plagiarism), який повною мірою відображає злочин, який покриває не тільки смисл поняття «недоброчесність», а навіть і більше.
Очевидно, що законодавство про плаґіат не обовʼязково має стати окремим законом. Краще було б, якби воно стало частиною ширшого закону про авторські права, а також частиною кримінального законодавства.
До речі, Україна дуже потребує законодавчого оформлення усіх видів інтелектуальної діяльності — академічної науки, літератури, журналістики, музики та ін.