Важливою складовою національної української культури є наукова література. Українці довго і драматично йшли до її творення, розробляючи в складних умовах понятійно-термінологічний апарат та добиваючись прав на її видання. І мали на цьому шляху значні здобутки.
Наприклад, перша в світі «Енциклопедія кібернетики» вийшла 1973 році українською мовою. І в умовах суверенної України мала б бути чітка державна програма підтримки наукової літератури. Але на сьогодні її немає, так само як і концепції розвитку. Ба більше, у сучасних вимогах МОН щодо здобуття наукових ступенів й присвоєння вчених звань значущими вважаються насамперед закордонні англомовні публікації, а інтереси української наукової літератури відсунуто на другий план.
Це черговий крок у формуванні серед українців комплексу меншовартості і нерозуміння державних інтересів в інформаційно-науковій школі. І що в результаті маємо: в повітових центрах усіх сусідніх держав (Молдови, Румунії, Словаччини, Угорщини, Польщі, Білорусі, а донедавна і Росії) масово створювались кооперативи з видання статей для українських науковців.
Викладачі університетів щодня одержують запрошення щодо друку англомовних статей в якихось неавторитетних виданнях сусідніх держав. Тобто на далеко не заможних українських науковцях і на неповазі до національної наукової літератури сусіди вже навчилися добре заробляти.
При цьому поширюють стереотипи: мовляв українські видання невисокого рівня, їх ніхто не реферує і не читає. Так, дійсно, тут є проблеми, адже більшість наукових збірників фінансують самі науковці. Через це – недостатній рівень рецензування і редагування, відсутність контролю щодо неприпустимості плагіату тощо. Але це аж ніяк не дає підстав заявляти про відсутність справжніх наукових результатів в українських журналах і називати їх некоректно «мурзилками».
Тут вже спрацьовують замовлення на цькування всього українського, поширені в різних середовищах, зокрема тих, що пропагують навчання за кордоном та виїзд науковців за межі держави. І проблеми підвищення наукового рівня українських видань, включення їх в міжнародні наукометричні бази не є такими, що не підлягають вирішенню. Це відносно легко зробити (навіть в межах теперішнього бюджету), аби лише була добра воля.
Так, українська наука мусить тісніше інтегрувати в загальносвітове наукове середовище. І відповідно науковці мали б подавати більше публікацій в авторитетні зарубіжні видання. І не лише англомовні, але й німецькомовні, франкомовні та ін. Але робити це треба не через примус, а заохочення, створення в закладах сприятливих передумов. І при цьому пам’ятати: якщо найкращі наукові результати українських науковців будуть надруковані українською мовою в українських виданнях, то це найбільше відповідатиме інтересам української науки і культури.
Мирослав Дністрянський
