Коли буде написана двадцятитомна історія України
Завершив укладання чернетки збірника про Мультифронтир. Понад 1,1 млн знаків — 500 з великим гаком сторінок, — і це лише набір окремих розвідок. Вірю, що колись в такому ключі буде написаний 20-томник зі всієї історії України.
Коли я починав цю роботу, я звісно знав, що українські вчені ХХ століття зверталися до проблеми розташування України між Сходом і Заходом. Але я уявити собі не міг, що в одній роботі Стефана Томашівського ще 1919 року буде майже написано про Мультифронтир. Ось, прочитайте цей фрагмент:
“Оглядаючи історію України від її початків, можемо легко доглянути три провідні ідеї в її розвитку. Вони ділають одночасно від найдавніших часів, одначе не з однаковою енергією у всіх моментах; раз перемагає один напрям, те знов инший. Перша ідея випливає з відвічного контрасту між культурно-лісовою і степово-луговою полосою нашої землі й має на меті з одного боку охорону від степових хижаків, із другого здобуваннє землі. Вона слідна однаково, коли культурне життє обмежалося на сам тілько чорноморський беріг й коли осередок культурної енергії був на північнім заході. Боротьба зі степом переходить ріжні фази. До XIV в. вона загалом беручи дефензивна, опісля переважає офензива, у XVIII в. закінчується вона перемогою над степом.
Історична трагедія України в сьому, що сей великий перелім в історії східної Европи доконався вже після упадку державної самостійности України. У сій драматичній боротьбі бачимо два методи: воєнний і колонизацийний; перший був переважно уживаний в часах державного життя і виявив повну безуспішність своїх змагань, що тілько підпертий масовою колонизацією рішив остаточно довговікову боротьбу в користь культурного життя. В низовім козацтві маємо перехідний метод, в отсій боротьбі.
Друга ідея української історії випливає із політично-культурної суперечности Заходу і Сходу, якого підкладом церковні окремішности католицтва і православя; на них побудовані окремі культурні типи, західний – латинський і східний – византийський, із окремими зверхніми формами (азбука, календар і т. ин.). Політичний вислів сього контрасту маємо в національній боротьбі між народністю польською й українською. Боротьба сих двох народів виповняє цілі доби української історії, з окрема після упадку державного життя. Довговікова приналежність України до польської держави помагала щоправда відокремленню й індивидуалізації українського народу від инших східно-словянських племен, та з другого боку боротьба із польсько-католицькою ассимилацією розбуджувала і скріпляла культурні спільности зі Сходом. Синтеза в сім змаганню супротивних течій виявилася у витворенню окремого національно-культурного і політичного характеру Українців, який сполучає в собі поодинокі прикмети обох основних типів в одну орґаничну цілість.
В основі третьої історичної ідеї України лежить політично-господарський контраст Півночи і Полудня, скріплений окремішностю расовою і культурною. Ся суперечність слідна від найдавніших часів, одначе до національної самосвідомости прийшла вона найпізніше з усіх, бо що тілько у XIX в., після переходу більшости українських земель під пануваннє Московщини. Так пізно – тому що вона лагодилася чималим засобом обєднюючих сил, найбільше церковної орґанизації. Бо злука з Московщиною викликала противні течії, як було у Польщи. Політичне обєднаннє вело за собою й національно-культурне, натомість боротьба з сим останним пособляла остаточному відокремленню від Московщини і зруйнуванню т. зв. загально-руського національного типу.
Степ, Польща, Московщина – оте є трикутник історично-політичного розвитку України; та вартість його не тілько історична, а й сучасна та ще мабуть на довшу мету у будущині. Тілько що характер першого доволі змінений: Українцям полишається уже лише велике завданнє мирної ассимилації тих елементів, що в ріжних часах встигли в більшій або меншій мірі здобути свою пайку на українських землях”.
Українська наука 20-50-х рр. — велика сила! Але як і у випадку з політикою, правом та економікою, через більшовиків ми втратили ціле століття, і мусимо все починати спочатку.